Розділ 4.1. Два дні до вибуху. Міра.

Сьогодні у Міри було багато справ, вона мала допомогти мамі, але натомість сиділа у своїй спальні і переглядала дитячі фото. За дверима почувся шурхіт. Міра очікувала, що це мама, але то була Кіра. Дівчинка пам'ятала, що сестра їй дещо обіцяла.
​— Привіт, сестричко, — привіталася Міра. — Ти чому підкрадаєшся?
— Привіт, — відповіла дівчинка. — Ти зайнята?
— Ні, я лиш переглядала альбом із фотографіями.
— Цікаво, мабуть. — Кіра покрутилася в дверях і, закушуючи нижню губу, сором'язливо заговорила: — Але я тут не тому. Пам'ятаєш, ти дещо мені обіцяла?
​Міра згадала про це і сказала:
— Я пам'ятаю! Хочеш сьогодні на морозиво?
Кіра вмить стала веселою:
— Так, хочу! Я піду збиратися?
— Так, біжи, але у нас небагато часу — я маю зустрітися з подругою за три години.
— Ми ж встигнемо поїсти морозива?
— Звісно, збирайся, чекатиму біля виходу.
​Міра відклала альбом і пішла взуватися. Дівчата вийшли на вулицю. Сонце дуже припікало, і вони вирішили, що прогулянки по місту не буде.
— Кіро, давай одразу підемо на морозиво, щось мені зовсім не хочеться на такій жарі гуляти, — запропонувала сестра.
Кіра трохи подумала і відповіла:
— Добре, нехай, але погуляємо в інший день, наприклад, у неділю, в Садах.
— Домовилися, а тепер ходімо.
​Міра взяла сестру за руку і повела в найближче кафе. Сівши за столик у затишній кав'ярні, Міра відчула таку бажану прохолоду. Усередині грала спокійна музика, а навколо стояв пряний аромат кави і спецій. Майже одразу дівчина поцікавилася в сестри:
— Ну, розказуй, яке морозиво хочеш скуштувати?
​Кіра задумалася, і на її обличчі з'явилася замріяна жива посмішка.
— Хочу полуничне... і фісташкове... і шоколадне...
— Ого, — здивувалася Міра. — Ти стільки з'їси?
— Так, — впевнено відповіла дівчинка.
— Гаразд, візьмемо всі три смаки.
​Кіра радісно плескала в долоні, коли перед нею поставили величезну тарілку з морозивом. Вони смакували його, таке холодне і солодке, і розмовляли про різні дурниці. Кіра з'їла свою порцію швидко і попросила добавки. Міра була здивована, наскільки її сестра обожнює морозиво. Вона взяла їй добавку і ще собі. Морозиво було настільки смачним, що дівчата так швидко його їли, що воно не встигало танути.
​Провівши сестру додому, Міра міцно обійняла її.
— Дякую, Міро, це були чудові кілька годин. Я б з радістю проводила з тобою час частіше, — прощебетала Кіра.
Дівчина усміхнулася і сказала:
— Добре, будемо ходити на морозиво частіше. А тепер біжи додому.
— Бувай! — помахала Кіра й зайшла в дім.
​Ті кілька годин із Кірою наодинці були настільки чудовими, що Міра сама себе запитувала: чому вона не проводила час із сестрою раніше?
Міра повернулася в те саме кафе — там у неї була запланована зустріч із подругою. Вона нервово сиділа і чекала на неї, лише поглядаючи на годинник. Подруга запізнювалася на п'ятнадцять хвилин, і Міра не любила цього. Нарешті у двері зайшла вона — висока білявка з чарівною посмішкою. Міра зраділа, побачивши її. Дівчина швидко попрямувала до столика.
​— Подруго, вибач! Цього разу я запізнилася ненавмисно.
— Все добре, Орі, не вибачайся. Я сама тільки прийшла.
— Добре, я так багато всього тобі хочу розповісти!
— Уважно слухаю, Орі.
​Орі була подругою Міри ще з дитсадка. Вони завжди і всюди були вдвох: разом гралися, разом сиділи за однією партою, і навіть хлопці їм подобалися ті самі. Дівчата були впевнені, що збережуть свою дружбу на довгі роки, та після закінчення навчання в кожної склалося своє життя, і вони бачилися раз чи два на тиждень. Орі невдовзі після школи вийшла заміж і весь вільний час приділяла чоловікові.
​— Як твої справи? — запитала подруга. — Бачу, що ти зовсім не весела.
Міра зробила ковток чаю і почала розмову:
— Знаєш, якось усе не так, як хотілося б. Батьки хочуть мене видати заміж, а я не хочу ще. Не бачу я себе дружиною і матір'ю, не моє це.
— Не кажи так, життя — така річ, що словами краще не розкидатися. Ти просто не зустріла того самого.
— Можливо, але, як бачиш, у мене немає ні можливості, ні часу, щоб його зустріти. З кожним днем тиск на мене зростає, і якщо до двадцяти я не знайду пару, то тато мені сам чоловіка обере. А до мого дня народження залишилося всього три місяці.
​— Це погано, подруго, — зі співчуттям сказала Орі і торкнулася її плеча. — А як там твій залицяльник, Моріс наче? Він досить симпатичний.
Міра одразу засумувала:
— Не говори про нього, будь ласка!
— Чому? Всі дівчата за ним бігають, а він, як бачиш, бігає за тобою.
— Він мені не подобається, Орі, не мій тип. — Міра підперла голову рукою і дивилася через вікно. — Найгірше те, що він буде завтра на ювілеї у тата, і всі будуть нас бачити разом, якщо він наважиться підійти ближче... а він наважиться.
​— Смішна ти, Міро, заспокойся! Краще він, ніж якийсь старий дядько, — розсміялася Орі.
— Знаєш, Орі, я б усе віддала за те, щоб його не бачити більше. Все б для цього зробила, навіть неможливе!
Подруга розсміялася:
— Не перебільшуй, він — чудова пара, і щось мені підказує, що ви будете щасливі.
Орі підморгнула, а Міра у відповідь скривилася.
— Ну ти й перебірлива! Бачу, що твої пригоди в «низах» на тебе погано впливають.
— Це чому ти так вирішила? — огризнулася Міра.
— Дивись, а то ще в якогось робітника закохаєшся!
Міра зніяковіла, і її щоки вкрилися рум'янцем.
— Не видумуй, Орі! Це неможливо, я ні з ким там не спілкуюся, лише з дітьми...
​Орі розсміялася:
— Бачила б ти себе! Така кумедна... Що ми все про мене, розкажи, як там твоє життя?
— Ой, у мене все добре, чоловік хороший, люблю його. Можу сміливо сказати, що я щаслива. Хоча, знаєш, спочатку було важко звикнути до сімейного життя. Ми сварилися, бувало, і день не розмовляли, а потім помиримося і знову життя одне без одного не уявляємо.
— Рада за тебе, Орі, — відповіла Міра, а сама знову відвела погляд у вікно.
​Міру лякало майбутнє без кохання, але вдіяти вона нічого не могла.
— Слухай, подруго, я дещо придумала! — з надією сказала Міра. — Тільки ти не смійся одразу, а спочатку вислухай мене!
— Добре, обіцяю не сміятися.
— Може, у тебе є якийсь знайомий, який не планує одружуватися? Ну, або у твого чоловіка?
— Навіщо?
— Що якби він зіграв роль мого нареченого на певний час?
Орі здивувалася:
— Для чого тобі це? Ти готова за незнайомця заміж піти, аби тільки не за Моріса?
— Ні, не збираюся я йти заміж. Я хочу, щоб мій тато перестав мене сватати. А цей фарс я розтягну на роки і буду собі спокійно жити далі.
— Ой, подруго, ну ти й придумала! — засміялася Орі.
​Міра з цілком серйозним обличчям ще раз запитала:
— То що? Є у тебе такий знайомий?
— Міро, я пошукаю когось для тебе.
— Дякую, я знала, що ти не залишиш мене в біді.
Дівчата сиділи в ресторані до пізнього вечора і розмовляли про все на світі, згадували роки навчання та смішні історії.