Розділ 3.5. Три дні до вибуху. Бос Кейна. Частина 3.

3.

​Бос вийшов із приміщення і попрямував повз корівники до виходу. Він роззирався по сторонах у надії знайти хоч якийсь слід, і тут побачив щось дивне... До крайнього корівника вели важкі сліди від коліс. Він оглянувся, чи часом за ним хто не спостерігає, і, переконавшись, що все спокійно, звернув ліворуч. До корівника було всього десять метрів, і, судячи з тиші, він зрозумів, що тварин там немає. Підійшовши впритул до дверей, він схопився за ручку і плавно відчинив їх. На щастя, вони не були замкнені.
​Всередині не було нічого для худоби, та й самої худоби теж.
«Значить, тут ти й тримав свою вантажівку, докторе! Куди ж ти поїхав, а головне — навіщо?» Він пройшов до кінця приміщення і повернувся назад з надією щось знайти. Єдине, що здалося дивним, — це щось накрите брезентом у кутку. Бос підійшов і підняв його. Яким же було його здивування, коли він побачив там автомобіль — досить новий і гарний, із відкидним верхом.
«Чому така автівка стоїть у корівнику? — подумав він. — Їй місце не тут, а в гаражі, у Верхах... Він залишив її тут, а сам поїхав вантажівкою».
​Він розчаровано підійшов до виходу, оглянув ще раз приміщення і вже хотів виходити, як помітив на підлозі аркуш паперу. Він підняв його і почав розглядати. Там були якісь формули та рівняння. Що вони означають, він не знав, але вирішив прихопити аркуш із собою. Склав його вчетверо, запхав у кишеню штанів і швидким кроком попрямував до пропускника. Повернувшись у Низи, він ще раз подякував контролеру за допомогу і пішов на роботу. Дорогою він думав, чи показувати працівникам цей аркуш, і вирішив, що не варто їм брехати.
​Кейн, Стів і Сем уже чекали на нього, і як тільки він з'явився у дверях, пішли назустріч.
— Ну що там, босе? — запитав Кейн.
— Ви щось дізналися? — з цікавістю в очах дивився на нього Стів.
Бос був розчарований розмовою з братом.
— Там ніхто нічого не знає або робить вигляд, що не знає. Навіть мій брат нічого не хоче казати. Єдине, що мені відомо: доктор Блейк був у Садах у вівторок о другій ночі. А ще я знаю, де він тримав вантажівку.
— Тримав? Хочете сказати, що її там немає? — запитав Кейн.
— Саме так. Він тримав її в корівнику, а зараз він порожній, туди ведуть лише сліди від шин, — бос опустився на крісло і продовжив: — Схоже на те, що він покинув місто вночі на вантажівці. Найцікавіше те, що свій автомобіль він залишив у тому ж корівнику, ще й накрив брезентом, щоб ніхто не побачив. Але ж куди він поїхав?
— Свій автомобіль? — перепитав Сем.
— Так. Не знаю, чи то точно його — він завжди приходив пішки — та це авто явно з Верхів, у нас таких немає...
​Хлопці слухали його і не могли навіть уявити, навіщо комусь їхати з міста в безкраю пустелю.
— Думаєте, він задумав щось страшне? — запитав завжди мовчазний Сем.
Бос подивився на нього, потім на інших хлопців і сказав:
— Не знаю, та я б краще був насторожі. Просто так люди в пустелю не їдуть...
— І то правда. Треба бути готовим до всього... — сказав Стів.
— А коли доктор Блейк має повернутися? — запитав Кейн.
— Не знаю, — задумливо промовив бос, — але вважаю, що довго він там не буде. Я спробую поговорити з контролером біля брами, може, вдасться його розговорити.
​Він згадав про знайдений аркуш і вирішив, що потрібно його показати.
— Є ще дещо, хлопці, — він дістав із кишені зім'ятий папір і розгорнув його. — Я знайшов це в корівнику, де доктор тримав вантажівку. Впевнений, що це частина його записів.
Кейн взяв папір у руки і пильно вдивлявся в нього, ніби хотів там щось побачити, та, окрім формул і рівнянь, там нічого не було.
— Шкода, але я не знаю, що тут зашифровано... Може, у вас є хтось знайомий, хто знається на цьому? — запитав Кейн у боса.
Той підняв брови і подумав хвилину:
— Не впевнений, що в моєму колі є настільки розумні люди, які це зрозуміють.
— То що ж нам робити? — сказав Стів і сів на стілець. — Виходить, у нас є підказка, а ми не можемо її розгадати. Якось нечесно!
​Сем стояв і лиш спостерігав за хлопцями — він не хотів встрягати в розмову, адже йому це було не так цікаво.
— Семе, може ти когось знаєш? — запитав Стів.
Погляд Сема був задумливий, складалося враження, що думками він десь далеко. Почувши своє ім'я, він здригнувся і налякано відповів:
— Що?
— Семе, з тобою все добре? Ти якийсь мовчазний останніми днями, — відмітив бос. — Не говориш, не смієшся... Добре, що хоч працюєш.
Хлопці всі як один усміхнулися. Сем глянув на них по черзі і відповів:
— Я вам що, заважаю?
— Ні, Семе, не заважаєш, але нам потрібна і твоя участь у цьому. Згадай, чи ти часом не знаєш такої людини, що все це зрозуміє?
— Дайте гляну, — сказав Сем і простягнув руку за аркушем.
Кейн віддав його. Сем пильно вдивлявся в нього розумним поглядом, а тоді промовив:
— Це формули з фізики для розрахунку швидкості польоту, — він вказав пальцем на одну з них, а потім перевів палець вниз: — А це — результат розрахунку.
— Звідки ти це знаєш? — із цікавістю запитав Стів.
— Просто знаю.
— Звідки? — перепитав Кейн.
— Чого ви причепилися? Звідки, звідки... Це неважливо. Головне те, що за розрахунками швидкість дуже велика.
— Скільки? — запитав бос.
Сем подивився на колег — вони чекали відповіді з допитливими очима.
— Занадто багато як для вантажівки!
— Кажи вже! — наполягав Стів.
— Добре. Швидкість за розрахунками — близько дванадцяти тисяч кілометрів на годину.
​В усіх чоловіків очі стали круглими.
— А ти часом нулями не помилився? Неможливо їхати на такій швидкості!
— Не помилився, можеш сам глянути, — Сем простягнув аркуш Стіву і вказав на цифру внизу. — Ось, бачиш, це точно дванадцять тисяч.
— Але... це неможливо. На такій швидкості навіть літаки колись не літали!
— Нам треба ще когось із Садів розпитати, може, дізнаємося щось іще, — запропонував Кейн, дивлячись на боса.
— Я більше не піду. Мій брат нічого не хоче казати. Складається враження, що він із ним заодно.
— Може, так і є? — запитав Сем.
Бос здивувався цим словам:
— Якщо він причетний, то і ми також. Не забувайте, ми ремонтували йому машину. І ви ж пам'ятаєте ті деталі? На замовлення... він тоді добре заплатив за мовчанку.
— Ага, було діло. Цікаво, для чого йому знадобилися деталі саме чорного матового кольору?
— Він не казав, лише наполягав на тому, що це таємниця...