Розділ 3.5. Три дні до вибуху. Бос Кейна. Частина 2.

2.

​Бос Кейна пішов у Сади з надією дізнатися правду. Спочатку він хотів знайти доктора Блейка, бо пам'ятав, що обіцяв прилаштувати в Сади сестру Кейна, Олівію. Автомайстерня знаходилася близько до брами, що вела в Сади. Він зупинився біля неї і почав роздумувати, яким чином пройти через браму, адже вона була замкненою. Справа від неї була маленька будівля — пропускний пункт. Через нього проходили люди «з низів», які працювали в Садах. Він підійшов до пункту і привітався з чоловіком, що сидів там:
— Доброго дня, пане!
— Доброго, — відповів контролер. — Ви на роботу? Якщо так, то прикладіть свою картку до сенсора.
— Ні, я там не працюю. Мені б із доктором Блейком переговорити. Я його знайомий.
— Знайомий? Тоді ви знаєте, де його шукати, — сказав контролер, зачиняючи віконце.
— Зачекайте! Розумієте, я ремонтував його вантажівку і забув дещо йому віддати. Можете його покликати?
Контролер оглянув його з голови до ніг і сказав:
— Ну добре, зараз подзвоню.
— Дякую, то я почекаю тут?
— Так, почекайте.
​Контролер зачинив віконце і почав набирати номер. Бос чув розмову, але через зачинене скло не зрозумів жодного слова. По закінченню розмови контролер відповів:
— Його немає. Він востаннє був у Садах учора, близько другої години ночі.
«Хм, дивно якось», — подумав бос. — А можна ще дещо попросити?
Контролер наморщив лоба — було видно, що він не в захваті від того, що хтось марнує його час.
— Так, можна.
— Можу я вас попросити подзвонити моєму братові? Він працює в корівниках. Його звати Конор.
— О, зоотехнік Конор — ваш брат?
— Так.
Контролер пожвавішав, було видно, що він навіть трохи злякався.
— Ой, вибачте, зараз подзвоню.
​Контролер набрав номер і за секунду почав розмовляти. Поклавши слухавку, він відповів:
— Я вас пропущу. Він вас чекатиме в корівниках, але, будь ласка, недовго.
— Гаразд, дуже дякую!
​Він пройшов пропускник і попрямував до брата. Територія Садів була величезною — щоб обійти її, знадобилося б кілька днів. На щастя, корівники були зовсім близько, у десяти хвилинах ходьби від брами. Він йшов не поспішаючи, роззирався по сторонах. Раніше він тут бував усього два чи три рази. Здалеку він побачив знайомий силует, який з кожним кроком усе більше нагадував його брата.
— Коноре, давно не бачилися!
— Здоров був, Бобе, — вони потисли один одному руки. — Щось сталося?
— Давай зайдемо туди, де нас не будуть чути.
— Хм, ти мене лякаєш.
Бос роззирнувся і тихо промовив:
— Розмова конфіденційна.
— Ну добре, ходімо в мій кабінет, — сказав Конор.
​Чоловіки пройшли кілька корівників, а тоді звернули ліворуч і зайшли в невеличку будівлю.
— Ну, розказуй, що там у тебе таке таємне? — запитав Конор, сідаючи в крісло.
— Розумієш, брате, мені здається, що щось відбувається... щось недобре.
— Що саме? Кажи як є, без загадок, — із цікавістю в голосі запитав він.
— Це стосується доктора Блейка.
Конор зблід. Він розумів, до чого веде його брат.
— Я впевнений, що він нічого поганого не задумав, можеш бути спокійним. А тепер мені потрібно працювати.
Боб був наляканим, і його голос тремтів:
— Ти не розумієш! Він приганяв нам в автомайстерню вантажівку, якою вантажі возять на далекі відстані. І до того ж він мені добряче доплатив за мовчання.
Конор почухав підборіддя, трохи подумав і спокійним тоном відповів:
— Наш доктор Блейк — загадкова людина. Ніхто з нас не знає, що відбувається в його голові. Але я впевнений, що він нічого лихого не задумав.
— Але ж тоді навіщо просив тримати це в таємниці? — запитав бос.
— Слухай, брате, в мене і справді немає часу на розмови. Заходь якось ввечері до мене додому, там і поговоримо. А зараз вибач, маю невідкладні справи, — відповів Конор і встав із крісла.
​Боб підійшов ближче до нього:
— Ти ж знаєш, я тебе вивчив за ті роки, що ми провели разом! Ти так і не навчився брехати. Ти щось знаєш і не хочеш казати... Гаразд, не кажи. Та я знаю, що він був тут у вівторок о другій ночі, і після цього його ніхто не бачив. Що він тут робив так пізно? І де він зараз?
— Брате, доктор Блейк головний у Садах! Йому можна тут бувати, коли він захоче: навіть уночі, навіть цілодобово!
Конор відсунув брата рукою вбік і намагався пройти, та Боб вперто стояв.
— Даремно я прийшов. Бувай, брате.
— Бобе, стій! — гукав йому Конор у спину, та той не озирався.