Розділ 3.4. Три дні до вибуху. Люсі.

Цілу ніч вона не зімкнула очей: все думала, як опинилася в шлюбі без кохання, і мріяла, як було б чудово прокидатися щоранку поруч із Блейком. Уявляла, як вони зранку вдвох снідають, п'ють запашну каву і разом збираються на роботу; планувала з ним майбутнє, хотіла народити йому дітей. Як так сталося, що зараз вона — заручниця свого становища? Як їй бути, що робити?
​Надворі почало розвиднятися, коли вона, втомлена, нарешті заснула.
​Її чоловік наважився зайти в спальню лише зранку, щоб взяти чистий одяг. Побачивши, як вона мирно спить у ліжку, йому захотілося вибачитися за те, що накричав увечері, але він не хотів її будити, тож, узявши чисту сорочку і костюм, рушив до виходу. Дійшовши до дверей, він поклав руку на дверну ручку і задумався: а коли ж він востаннє цілував дружину перед тим, як піти на роботу? Цього він не міг пригадати, і йому стало соромно за себе і свої вчинки. Він поклав одяг на крісло, що стояло праворуч від дверей, і підійшов до ліжка, де спала дружина. Вона була такою чарівною, коли спала, що він не втримався і поцілував її.
​Люсі прокинулася раптово і, побачивши поряд чоловіка, злегка злякалася. Чомусь вона думала, що він буде кричати на неї, та він лише ніжно торкався її волосся і мило посміхався. Вона сіла в ліжку, підтягнула ноги до себе і дивилася на свого чоловіка, чекаючи вибачень.
​Він зрозумів, чого вона хоче, і промовив:
— Вибач, та вчорашня розмова... я був неправий, але і ти зрозумій мене! — голос його звучав уже впевненіше. — Ти не ночувала вдома і не попередила навіть. Що я міг думати?
​Люсі продовжувала сидіти і лише слухала його проповідь, чекаючи, коли він нарешті завершить її. Та він усе говорив і говорив. Люсі встала з ліжка і пішла з кімнати. Услід їй кричав ображений чоловік:
— Не тікай від мене, нам треба поговорити, Люсі!
​Але вона його не слухала: дівчина побігла в сусідню кімнату і зачинилася в ній ізсередини. Якусь мить дівчина пробула там у повній тиші, і вона допомогла їй зібратися з думками. Дочекавшись, коли її чоловік піде на роботу, Люсі відімкнула двері і вийшла з кімнати. Вона попрямувала в спальню, щоб привести себе до ладу й одягнутися. В кімнаті все було так, як вона залишила, крім однієї деталі: на ліжку з її сторони лежала записка. Люсі підійшла і взяла її в руки. Вона вагалася: читати її чи одразу викинути, але цікавість перемогла, і вона розгорнула її:
​«Люба моя Люсі! Мені прикро за вчорашнє, я не мав тобі все це говорити. Я люблю тебе і хочу, щоб ти була щасливою. І якщо ти щаслива, бо працюєш, то я не буду тобі заперечувати — працюй. Чекаю на тебе ввечері після роботи. Не запізнюйся! Цілую, твій чоловік».
​Люсі прочитала лист і кинула його назад на ліжко.
— Невже ти думаєш, що я тобі вірю? — сказала Люсі і пішла в душ.
​Після сніданку і міцної кави дівчина пішла на роботу в лабораторію. Сьогодні вона твердо вирішила зробити генеральне прибирання. Поки вона все вимивала, мала час на роздуми. В її голові був мільйон думок, тисячі різних сценаріїв її життя, та найгірше — всього один варіант для майбутнього, і він їй не подобався. Вона проклинала день, коли погодилася вийти заміж, та що зроблено, те зроблено.
​Лише коли лабораторія заблищала від чистоти, дівчина нарешті впала на диван від втоми. Чомусь одразу захотілося спати, і вона зімкнула очі. Їй наснився сон, ніби вони разом із Блейком гуляють у садах. Зі сну її витягнув телефонний дзвінок. Вона підвелася і подивилася на годинник.
— Дідько, я знову проспала! Він знову буде кричати...
​Люсі підійшла до телефону і відповіла:
— Лабораторія доктора Блейка, слухаю вас!
— Восьма вечора, а ти все ще на роботі...
— Я вже збираюся! — відповіла вона, та у відповідь почула лише гудки.