Розділ 3.3. Три дні до вибуху. Блейк. Частина 1.

1.

Залишалися лічені кілометри до пункту призначення, годинник показував північ. Навколо була темрява, навіть місяця з зірками не було видно. Вчені були виснажені і втомлені з дороги, і кожен з них думав лише про одне: що зараз вони розкладуть намет і полягають спати.
​Чим ближче вони під’їжджали до руїн міста Орніла, тим більшим воно ставало. Колись на цьому місці було чарівне і величне місто Орніла, одне з багатьох, яке стало руїною після катастрофи, яка знищила людей, тварин і рослин. Колись місто було одним із найкращих для життя, і Блейк у молоді роки був частим гостем у ньому. Воно славилося своєю архітектурою, історією і красивими жінками. Саме через останнє Блейк бував тут майже щомісяця, але своєму братові він казав, що їде набиратися досвіду і ділитися знаннями з місцевими вченими.
В цьому місті проживало близько ста тисяч населення, більшість з них загинули, лише одиницям вдалося вибратися і вижити, але чи раді вони такому життю, їх ніхто не питав.
​З того часу пройшло вже дуже багато років. Йому на той час було двадцять, він був молодим, рішучим і сповненим сил та бажання підкорити весь світ. Залишилися лічені метри до колись величної брами, що відділяла місто від тоді безмежних лісів. Тепер замість неї була порожнеча; автомобіль плавно і обережно заїхав у місто.
​— Може, ми не будемо їхати вглиб? — запитав Свен. — Зупинимося тут, переночуємо, а зранку вже оглянемо територію і знайдемо ідеальне місце для ракети?
— Ні, їдемо далі, — рішуче відповів Блейк. — Я знаю, куди нам потрібно.
— Звідки? — запитав інший, а потім пошкодував, що втрутився. — Забудьте, це не має значення.
​Свен усе ще повільно їхав прямо і сподівався, що бос не буде на нього сердитись. Блейк дивився вперед через лобове скло у темряву, що освічувалася лише фарами вантажівки.
​— Я раніше тут бував часто, коли ще був молодшим, багато гарних спогадів у мене залишилося від цього місця. Шкода, що воно не пережило катастрофу, — сказав Блейк, і в його голосі навіть було відчутно смуток за тими роками. — Саме тому я точно знаю, куди нам потрібно їхати. Зараз повертай ліворуч, а за триста метрів праворуч. Там, у кінці дороги, буде площа, там ми й зупинимося.
​Свен лише кивнув і прокрутив кермо вліво. Окрім піску і каміння на дорозі більше нічого не було видно, навіть рослини вирішили не рости тут, що вже казати про тварин чи птахів. Вони їхали нічним містом-привидом, яке здавалося таким ворожим і холодним. Єдине світло, що дозволяло хоч щось бачити, було світло від фар. Блейк дивився на колись красиве місто і бачив повну його протилежність: чорні фасади будинків, що потріскалися від років простоювання, вибиті вікна, виламані двері і купи сміття на узбіччях.
​Вантажівка зупинилася. Ще якусь мить у кабіні панувала тиша, а тоді троє вчених вийшли з неї і опинилися на безлюдній бетонній площі, яка досить непогано збереглася під палючим сонцем.
​— Не віриться, що колись тут жили люди. Якось тут моторошно, — сказав Гаррі, оглядаючись по сторонах. — Таке враження складається, що за нами хтось спостерігає. — Шкірою пробігли мурахи, і він нервово озирнувся.
— Не мели дурниць, — сказав Свен, — ніхто не зможе вижити тут без води і їжі.
— Це не дурниці, я серйозно! — Гаррі був наляканий. — Чомусь мені так здається. Сподіваюся, що помиляюся, та мабуть ні...
— Годі сперечатися, розкладайте намет. Треба лягати спати, бо завтра зранку в нас багато роботи, — сказав Блейк, — а часу обмаль.
​Зранку, коли вчені ще спали в наметі у своїх спальних мішках, надворі почувся шурхіт. Блейк одразу відкрив очі і зрозумів, що біля їхнього автомобіля хтось є. Він повільно виліз із мішка і розбудив колег.
— Ей, вставайте, хтось ходить біля машини. Гаррі, Свене, чуєте! Там хтось є!
​Вони перелякалися, ледь відкривши очі, повилазили зі спальників і готувалися напасти на ворога. За машиною явно хтось був, він ховався за причепом. Блейк першим вийшов із намету і, обернувшись назад, сказав:
— Не виходьте поки. Якщо буде потрібна підмога, я скажу.
Колеги не промовили жодного слова, а просто кивнули у відповідь і готувалися прийти на допомогу, як тільки Блейк гукне.