Розділ 3.2. Три дні до вибуху. Рейна. Частина 2.

2.

Рейна дуже шкодувала, що наговорила їй зайвого, і вже хотіла йти до доньки, щоб помиритися, аж тут зайшов Кейн.
— Привіт, мамо, в нас є що поїсти?
​Рейна стояла спиною до нього; вона непомітно для сина витерла сльози з очей і розвернулася до нього обличчям:
— Зараз буде, картопля вариться.
Кейн підійшов до мами і поклав свої руки їй на плечі:
— Що сталося, мамо?
​Рейна почала ще сильніше плакати.
— Олівія, — сказала вона, — вона каже, що закохалася в одного чоловіка, ще й одруженого.
— То вона, певно, про Рема, — розізлився Кейн. — Я ж йому добряче пояснив, щоб не наближався до неї, бачу — не допомогло...
— Ні, сину, ти не так усе зрозумів! Це Олівія до нього ходила, а він її прогнав, — сказала Рейна, накладаючи картопляне пюре в тарілку для сина. — Я впевнена, що він на неї тепер і не гляне. Проблема в тому, що Олівія впевнена, що це кохання...
​Кейн почав їсти, та апетит у нього пропав:
— Треба вибити їй дурість з голови, і мені здається, що я знаю, як це зробити.
Рейна витерла сльози долонями і з надією глянула на сина.
— Її треба або видати заміж, або відправити працювати в сади. Робота складна, по дванадцять годин, але коли вона буде приходити з неї, то її буде цікавити лише її подушка.
— Але їй лише чотирнадцять! Чи не замала вона ще для такої роботи? — запитала мама.
Кейн якусь мить подумав, а потім відповів:
— Так, мала, але виходу немає. Краще робота, ніж заміжжя в такому віці. Та й додаткові гроші в домі згодяться.
— І то правда, сину, але чи погодиться вона? — сказала мама. Вона вагалася, чи це правильний вибір, адже її донька в садах може занедужати чи заробити іншу болячку.
— В неї немає вибору! Вчора я говорив зі своїм босом, в нього є друг, який нам часто машини привозить ремонтувати, він тими садами керує, думаю — влаштує її.
— От і добре. Але я таки не впевнена, що це правильне рішення.
— Мамо, не хвилюйся. Це тимчасово, думаю, одного місяця їй буде достатньо, щоб знову почати думати головою.
​Рейна зітхнула з полегшенням, а Кейн був радий, що ситуація вирішилася. На тому розмова про Олівію була закінчена, і результатом були задоволені обоє: і мама, і син. Залишалося одне: поговорити зі своїм босом, щоб той поговорив із доктором Блейком.
​Перед виходом з дому Кейн вирішив, що потрібно підготувати маму до важливої розмови, тож вирішив почати її на кухні.
— Мамо, є ще дещо, про що я хочу поговорити з вами всіма, — сказав Кейн.
Рейна побачила тривогу в його очах:
— Щось сталося, сину?
— Не знаю, мамо, — відповів він. — Щось коїться, і нам не хочуть казати.
— Ти про що? — Рейна підійшла ближче до сина і сіла біля нього на стілець.
— Ще рано говорити про це, але є підозра, що люди з верхів щось затівають проти нас.
​Рейна зблідла і рукою прикрила рот:
— Не може бути цього! Можливо, ти не так усе зрозумів?
— Можливо, мамо, та ми з хлопцями вчора ремонтували машину докторові і за сумісництвом головному в садах. Бачила б ти ту машину! Нею в садах працювати не будеш — це вантажівка для перевезення вантажів на велику відстань. Нам така точно не потрібна, навколо ж ні душі немає!
— А що, як є? — запитала Рейна. — Що, як є інші вцілілі міста?
— Я сумніваюся, мамо, та я розпитаю детальніше у свого боса, і ми ввечері поговоримо про це, гаразд?
— Гаразд, — погодилася мама.