Падіння світів
Пролог
Уангар помер не одразу. Його страждання почалися зі спалаху, який був яскравішим за тисячу сонць, що одночасно вибухнули над центральною площею. У ту першу секунду світло було настільки інтенсивним, що тіні від людей назавжди в'їлися в розпечений асфальт, мов чорні відбитки їхніх останніх думок.
Потім прийшов звук. Це не було просто гудіння — це був рев розірваного простору, що ламав барабанні перетинки та перетворював кістки на попіл. Хвиля гарячого повітря, насичена скляним пилом, пронеслася вулицями зі швидкістю поїзда-втікача. Скляні фасади хмарочосів злетіли в повітря мільярдами смертоносних блискіток, зрізаючи все живе на своєму шляху.
Місто, яке колись дихало життям, перетворилося на велетенський крематорій під відкритим небом. Вогняний гриб, що піднявся над горизонтом, був схожий на кривавий символ нової ери — ери попелу.
Десь глибоко під цією палаючою руїною, у товщі бетону, закрилися герметичні двері бункера. Тих, хто встиг забігти всередину, не тішила безпека. Вони чули, як над ними плавиться світ. Вони знали, що стали в’язнями власного порятунку.
Там, серед наляканих облич, була Міра. Їй було всього дев'ятнадцять, але того дня вона постаріла на вічність. П'ять днів до того вона й не думала, що Уангар стане великою братською могилою.
Місто померло. Померли всі люди, окрім них...
#130 в Фантастика
#25 в Постапокаліпсис
#19 в Антиутопія
Відредаговано: 11.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
