Розділ 2.3. Чотири дні до вибуху. Блейк. Частина 1.

1.

Будильник продзвенів за кілька хвилин після того, як Блейк заснув. Було вже п'ятнадцять хвилин на другу. Блейк сів в ліжку і протер очі. Поруч спала Люсі, він обережно, щоб не розбудити, поцілував її в щоку і пішов збиратися. Він швидко вмився, почистив зуби, зібрав свої засоби гігієни в сумку і вийшов з ванної кімнати. Дістав зі шафи одяг, щоб одягнути зараз, і кілька комплектів поклав у сумку. На тумбі біля ліжка поклав для Люсі наперед написаний лист і запасні ключі від квартири, ще раз поцілував її і, взявши сумку, вийшов з дому і замкнув за собою двері.
​Була вже половина другої ночі, як Блейк зайшов в свою лабораторію по продукти, що їх напередодні зібрала для них Люсі. В той же час до лабораторії на легковому авто під'їхали його колеги і, вийшовши з авто, попрямували всередину.
— Доброї ночі, хлопці! Ну як, готові до пригод?
— Звісно, босе! — одночасно відповіли вони.
— Чудово, тоді беріть продукти, а я візьму документи і будемо їхати.
Після того як все було завантажено, машина з ними рушила і поїхала до Садів.
Блейк сказав:
— Я думаю, що буде краще залишити машину в корівнику, там її ніхто не побачить, і тоді, коли ми повернемося, нам буде чим їхати.
— Це чудова ідея, бос, так і зробимо, — сказав Свен.
За кілька хвилин троє вчених вже перевантажили свої речі і продукти в причіп і сиділи в машині. Блейк сидів за кермом. Він повернув ключ, і мотор заревів.
— Ну що, хлопці, поїхали! В нас ще одна зупинка по дорозі і далі півтори тисячі кілометрів без зупинок, — сказав Блейк.
Авто зрушило з місця, і вони поїхали через Сади з міста. Єдина дорога, що вела з Садів в пустелю, була закрита на ключ. Це була ідея Блейка. Чомусь він вважав, що працівників буде спокушати відкрита брама на свободу, і що вони можуть втекти з міста і прихопити з собою всі запаси. Тож уже років п'ятнадцять ця брама стояла замкненою, і ключ від неї був лише в нього.
Вантажівка зупинилася перед воротами, Блейк вийшов і став навпроти брами. По обидва боки від нього росли зернові культури. Він вставив ключ у замок і прокрутив його. Брама відкрилася, ніби відпускаючи їх у пригоди в незвідану пустелю.
​Через три кілометри Блейк зупинив машину і вийшов з неї. Навколо була тиша і глибока ніч. В такій темряві було важко щось знайти, та Блейк добре знав, що шукає. В ста метрах від дороги стояв старий занедбаний ангар. Він був площею близько ста двадцяти квадратних метрів. Його було спеціально збудовано тут вченими п'ять років тому, і він мав приховане значення: тут був розташований тунель, який вів до секретної лабораторії доктора Блейка. Ззовні він нічим не відрізнявся від старої покинутої будівлі, його дах вже встиг вигоріти на сонці, а фарба давно потріскалася від вітру і спеки. А от всередині він був протилежністю того, що було ззовні. Стіни і стеля були оббиті шліфованими металевими пластинами і надійно тримали арктичну прохолоду завдяки потужній термоізоляції. Підлога, покрита бетоном, нагадувала ідеально рівну дзеркальну поверхню. В центрі приміщення були величезні двері, що вели в тунель. 
Щоб цей ангар не викликав зайвої цікавості і непотрібних запитань, доктор Блейк всім розповідав, що з цього ангару він стежить за галактикою і веде різні метеорологічні дослідження.
Блейк підійшов до дверей ангару і погукав:
— Колеги, ходіть сюди, потрібно відімкнути двері! Я сам не справлюся! — сказав Блейк.
На дверях ангару стояв дивний замок, який мав три отвори для ключа. Він був спеціально виготовлений на замовлення доктора Блейка для того, щоб забезпечити надійність і безпеку лабораторії.
Вчені підійшли і стали навколо дверей. Вони були настільки великими, що в них могла заїхати велика вантажівка.
Ці двері мали в собі ще одні вхід, значно менший за розмірами, який дозволяв зайти людині, трохи пригнувши голову. Загалом вони виглядали досить старими, але надійними.
Втрьох вони одночасно вставили свої ключі в отвори замка:
— Ну що, на рахунок «три»? — запитав Блейк.
— Так, годиться, — відповів Свен.
— Я порахую, — сказав Гаррі і, не дочекавшись відповіді від колег, почав рахувати: — Один, два, три...