Розділ 2.2. Чотири дні до вибуху. Кейн. Частина 7-8.

7.

Марлі вийшла з автомайстерні і, як завжди, пішла на ринок. Сьогодні в її планах було поцупити трохи овочів на вечерю. Вона йшла повільно, розглядалася навкруги, всі навколо були зайняті своїми справами. Хтось підмітав вулицю, хтось сидів на лавці і стежив за дітлахами, які гралися з м'ячем, а хтось просто гуляв, як і вона. До ринку залишалося кілька метрів, Марлі дістала з сумки торбинку, переклала в неї весь вміст сумки і зайшла всередину. З повною торбинкою цупити продукти було легше, адже всі навколо бачили, що дівчина з наповненою торбою зайшла і з такою ж вийшла, а в сумку ніхто ж не загляне. Тому Марлі так робила завжди, і їй все вдавалося. Цього разу вона зробила так само: зайшла в ряди, де торгують овочами, і почала приглядатися і вибирати. Коли продавець відвертався або говорив з кимось з клієнтів, вправна Марлі швидко кидала вкрадене в сумку і швидко йшла геть. Сьогодні їй захотілося огірків і картоплі. Діяти потрібно було обережно, вона підійшла до продавця і почала розглядати прилавок з його добром.
— У вас стільки всього смачного, що й вибрати важко, — сказала дівчина і мило усміхнулася, — я б і огірки купила, але, на жаль, мені достатньо грошей лише на картоплю. Зважте мені, будь ласка, один кілограм.
Продавець подивився в її чарівні очі, її краса зводила його з розуму, тож він свідомо замість одного кілограма картоплі накидав в сумку цілих два, та ще й кілька огірків зверху поклав.
Марлі розрахувалася з ним за продукти і пішла.
"Дурненький він", — подумала дівчина, — "він і не помітив, що мені стільки безкоштовного дав".
В гарному і піднесеному настрої дівчина вийшла з приміщення ринку і попрямувала додому готувати обід. Прийшовши в дім, дівчина роззулася і вирішила попити чаю перед роботою. Олівія в цей час мала бути в своїй кімнаті, тож Марлі зробила чай і для неї.
Дівчина підійшла до дверей і постукала:
— Олівіє, я зробила тобі чай, поп'єш його зі мною на кухні чи тобі принести в кімнату?
В кімнаті було тихо.
"Дивно", — подумала Марлі, — "невже вона спить?"
Марлі знову постукала, але відповіді не було, тому вона зайшла в кімнату без запрошення. Всередині нікого не було, а вікно було відчинене.

8.

— Вона втекла через вікно... Навіщо вона так вчинила? Ох, Олівіє, що ж ти витворяєш! — сказала Марлі сама до себе. — І де ж я маю тебе шукати?
​Олівія вже стояла біля дому, вона думала, як вчинити: чи повернутися через вікно, чи спробувати таки через двері. З роздумів її витягла Марлі, яка йшла до неї:
— Ти де була? Я вже весь дім обшукала і сусідів оббігала! — сказала схвильовано вона.
Олівія стояла нерухомо, вона плакала, сльози текли по обличчю двома струмочками.
— Він не любить мене, Марлі, він сам так сказав, а потім відштовхнув мене.
— Хто? Про кого ти говориш?
— Рем... я думала... я... а він... — вона не могла сказати жодного слова.
Марлі обійняла її і сказала:
— Люба моя, не плач, жоден чоловік не вартий жіночих сліз!
— Але я його люблю, і байдуже все інше! — Олівія почала витирати очі руками. — Як мені тепер жити далі?
— Знаєш, я також ставила собі таке запитання, коли мами не стало. Я думала, що життя закінчилося, що немає сенсу жити далі. Але я помилялася, і знаєш чому?
— Чому? — запитала Олівія хрипким голосом.
— Бо я зрозуміла, що я потрібна ще комусь в цьому житті. Мене не залишили помирати одну, а взяли в свою родину і прийняли як рідну дочку, і я до кінця життя буду вдячна тітці Рейні за цей благородний вчинок. Завдяки їй в мене з'явилася сестра, ти, — Марлі торкнулася своєю рукою до щоки Олівії, — і Кейн, кохання всього мого життя. Пішли додому, я заварила нам чай, трошки попліткуємо, як подружки.
— Марлі, обіцяй, що не скажеш мамі і братові, що я втекла через вікно до нього, щоб поговорити.
— Не скажу, обіцяю. Я берегтиму цю таємницю.
— Дякую тобі, — Олівія сильніше обійняла Марлі, і після цього дівчата пішли додому.
​Олівія була не дуже говіркою, вона ніколи не ділилася своїми таємницями з мамою, та Марлі була іншою. Їй Олівія довіряла значно більше, адже та їх нікому не розказувала. За гарячим чаєм дівчата розговорилися, і Марлі, скориставшись нагодою, запитала:
— Олівіє, вибач за те, що зараз запитаю, та все ж мені дуже цікаво: чому ти почала зустрічатися з дорослими чоловіками? Більшість з них одружені і точно вже не кинуть сім'ю.
— Я знаю, що не кинуть, це й на краще, — почала говорити Олівія. — Знаєш, в мене був такий період в житті, що хотілося скоріше відчути, яке воно, доросле життя. Я кожного дня дивилася на тебе з братом, які ви щасливі, і хотіла того ж. Хлопці мого віку — ще діти, їх цікавить інше, а старші чоловіки готові за ласку ще й грошенят підсипати.
— Олівіє, за гроші ж не можна віддаватися! — спокійним голосом сказала Марлі. — Ти ж розумієш, що спати за гроші і спати, бо кохаєш, — різні речі.
— Я це знаю, тепер знаю... — Олівія обійняла чашку двома руками. — Спочатку я раділа маленьким дрібничкам, які мені дарували, пізніше мені хотілося щось цінніше, а потім з'явився він, Рем, і я зрозуміла, що інших вже не треба.
Марлі усміхнулася:
— Продовжуй, я нікому не скажу.
— Ми бачилися тричі на тиждень за ринком, він і надалі приносив мені подарунки і гроші, хоч я й не просила нічого. Мені з ним було так добре, Марлі, ти навіть не уявляєш! Я мріяла, що ми будемо разом, одружимося і створимо сім'ю.
— А дружину його ти б куди поділа?
— Щось би придумала, — усміхнулася Олівія. — Я йому натякала, а він все робив вигляд, що не розуміє.
— Я знаю, що тобі боляче це чути, але він тебе не любив, повір. Коли кохання справжнє, то люди не ховаються за ринком чи деінде, а відкрито зустрічаються.
— Так як ви з братом?
— Так як ми, — Марлі зніяковіла.
— То чому ви не одружитеся, а просто живете разом стільки років?
Марлі не знала, що відповісти, адже відповідь на це запитання також її цікавила.
— Це запитання не мені став, а своєму братові. Я в нього теж не питала, та й не думала про це.
Олівія здивувалася:
— Я була впевнена, що за ті шість років, що ви разом, він хоч натяками, та говорив про шлюб.
— Ні, не говорив, — Марлі ще більше засумувала.
Олівія поклала свою руку поверх руки Марлі і сказала:
— Не хвилюйся, впевнена, що він скоро захоче одружитися з тобою.
Марлі злегка усміхнулася, а в душі в неї закралася думка, що вона, як і Олівія, не потрібна своєму коханому. Вона намагалася не показувати свій біль Олівії і сподівалася, що Кейн все ще її кохає.