Розділ 1.2 П'ять днів до вибуху. Кейн. Частина 3.

3.

Марлі була нареченою Кейна, вони були разом відколи їй минуло п'ятнадцять років. Саме тоді мати дівчини захворіла і раптово померла.
Мама Марлі була доброю і веселою жінкою. Вона, як і решта людей з низів, опинилася в цьому місті через катастрофу. Колись у Марлі був тато, і вона не була єдиною дитиною в сім'ї. В неї була ще старша сестра. Та, на жаль, вона і тато не пережили дороги до Уангару. Марлі тоді було лише два роки, і її мамі довелося самій працювати і виховувати доньку.
Сама дівчина не пам'ятала нічого про своїх рідних, лише те, що розповідала їй мама. В місті вони вчилися виживати вдвох. Марлі змалечку допомагала мамі як могла: старалася і посуд помити, і прибрати в їх невеличкій хатинці. Хоча її важко було назвати хатинкою. Це скоріше була комірчина на дванадцять квадратних метрів, де, окрім ліжка, маленької плити, стола і двох стільців, не було нічого. Та все ж це був для Марлі дім. І цей час, коли вони з мамою тут жили, був для неї найкращим.
Її мама важко працювала, щоб прогодувати їх двох, і ніколи не мала часу на себе. Вона не лікувалася, коли хворіла — казала, що ліки дорогі і що застуда пройде сама по собі. Та коли Марлі було п'ятнадцять, її мама сильно занедужала, і навіть ліки їй не допомогли. Тож Марлі залишилася одна... Нікому не потрібна, її вигнали з дому і поселили там інших людей. Єдина людина, що її пожаліла, була подруга її мами.
Спочатку Кейну не подобалося, що їх сім'я збільшилася на одну людину, адже потрібно було годувати ще один рот. На той час йому було вісімнадцять, а Олівії — сім років. Їх було четверо, а працювали лише він з мамою. На їжу не вистачало, доводилося сильно економити. Траплялося таке, що він і мама нічого за день не їли — віддавали свою порцію дівчатам. І зрештою, від безвихідного становища, вони почали брати додаткові зміни і від того часу працювали щодня.
Марлі розуміла, що вона — як вантаж, що його тягнуть за собою, вантаж, який не дає нормально жити. Вона від початку була вдячною тітці Рейні за те, що та не дала їй померти з голоду на вулиці і взяла до себе. Марлі допомагала по дому, готувала їжу, доглядала маленьку Олівію, але все ще вважала, що робить замало.
Тож одного дня, коли вони з Олівією вийшли на прогулянку, Марлі вирішила для себе, що потрібно діяти і також приносити в дім якусь їжу.
Дівчата вирішили піти на ринок. Хоч і не мали при собі грошей, вони ходили між прилавками і розглядали їжу на них. Марлі ніколи в житті не крала, але вона вирішила спробувати. Спочатку вона приглядалася до продавців, шукала такого, який не дуже стежив за своїм товаром. На жаль, всі вони були дуже пильні, крім одного. В самому куточку стояв хлопець, торгував випічкою і хлібом. Він мав як свіжу і запашну здобу, так і вчорашню і позавчорашню. Більшість людей брали в нього черствий хліб і сухарі, адже вони були в рази дешевшими, ніж свіжі. Біля нього не було покупців, та це і не було дивно, адже було ще дуже рано. Більшість людей приходили на ринок близько восьмої ранку, а зараз була лише сьома година. Марлі з Олівією походили, пороздивлялися і вирішили, що повернуться трішки пізніше, коли буде вдосталь людей. Олівія була в передчутті — вона з нетерпінням чекала на свіжі булочки з корицею, які Марлі обіцяла їй дістати. Чому саме їх? Та тому, що вони лежали на прилавку на найкращому місці, їх було легко поцупити.
Олівія була щасливою, вже уявляла, як вони прийдуть додому і будуть смакувати гарячий чай зі смачнючими свіжими булочками.
Марлі дуже хвилювалася. Вона боялася, що не зможе вкрасти булочки, а навіть якщо вкраде, то її помітять. За крадіжку могли сильно покарати, наприклад відправити працювати в сади на найгіршу роботу під палючим сонцем. Час спливав, вже було кілька хвилин по восьмій. Марлі залишила Олівію біля входу на ринок, на дворі. Вона боялася, що реакція Олівії на булочки видасть її.
Марлі підійшла до прилавка, мило всміхнулася до продавця і сказала:
— Доброго дня! Ваша випічка така ароматна, так смачно пахне. Шкода, що я не можу собі дозволити купити свіженьку.
Продавець усміхнувся і сказав:
— І вам доброго. Розумію вас, але, на щастя, в мене ще є вчорашній хліб. Він, правда, не такий свіжий і запашний, але ще не настільки черствий, як оці хлібини.
— О, це чудово, я б узяла одну буханку.
Продавець бере хлібину і простягає її Марлі, а вона в цей час робить вигляд, що шукає гаманець у сумці.
— Ой, я, здається, не взяла гаманець. Тепер потрібно повертатися, а йти мені далеченько.
Марлі зняла сумку з плеча і опустила її вниз. Її одна рука тримала сумку, а інша була на краю прилавка.
— Знаєте, я тоді завтра прийду. Залишите для мене одну хлібину?
Вона дивилася продавцеві просто у вічі, і він не міг відвести від неї погляду.
— Звісно, я залишу. Чекатиму вас завтра.
— Дякую!
Після цього Марлі швиденько побігла до виходу, де на неї чекала схвильована Олівія.
Побачивши Марлі, дівчинка одразу повеселішала.
— Ну що? Вдалося? — прошепотіла Олівія. — Покажи!
Марлі обережно відкрила сумку, і звідти ринув аромат кориці.
Очі Олівії наповнилися слізьми, і дівчинка сказала: «Дякую тобі, Марлі, нарешті я спробую, яка на смак свіжа булочка», і обійняла її. Додому дівчата поверталися з піднесеним настроєм.
Коли вони прийшли, Олівія поставила кип'ятити чайник з водою, а Марлі дістала зі сумки дві ароматні булочки з корицею і сказала:
— Ми маємо поділитися з усіма, ти не проти?
Олівія була дуже голодною, але вона розуміла, що потрібно залишити мамі і братові.
— Гаразд, ми поділимося.
Марлі поклала одну булочку назад в сумку, а іншу розрізала на дві частинки: одну віддала Олівії, а іншу взяла собі.
Коли чайник закипів, Марлі зробила їм обом чай. Вони пили його і смакували булочки.
З того дня Марлі ходила на ринок красти продукти часто, і її ні разу не зловили. Чи то була удача, чи щось інше, але завдяки такому її вмінню на столі час від часу були свіжі овочі, фрукти, солодощі і випічка.
Вона старалася як могла, і цим заслужила повагу в усіх членів сім'ї, особливо в Кейна. Спочатку вони дружили, а через деякий час Марлі зрозуміла, що закохалася. Вона завжди з нетерпінням чекала вечора, щоб побачити Кейна, а він не одразу помітив як став поспішати додому після роботи. Коли Марлі виповнилося шістнадцять, Кейн освідчився їй, і вони стали парою. Мати Кейна була дуже щасливою з того, адже Марлі була хорошою дівчиною і робила щасливим її сина.
З того часу пройшло шість років. Вони досі були разом, щасливі і закохані.
Рейна вже звикла до думки, що Марлі — її друга донька, а от з першою почалися проблеми. Олівія, яка була раніше милим дитям, стала бунтівною дівчиною, і це часто доводило Рейну до переживань і безсонних ночей.
Олівія дуже любила батька, була татковою дівчинкою. Слухала тільки його, з нетерпінням чекала його з роботи, проводила весь свій вільний час з ним. Та коли його не стало, вона замкнулася в собі, ні з ким не розмовляла, стала агресивною і почала втікати з дому. Згодом, в дванадцять, почала цікавитися чоловіками. Вона виявляла до них прихильність, давала ласку, яку вони часто не отримували від своїх дружин, а натомість отримувала любов, яку недоотримала колись в дитинстві від батька, і гроші, за які могла купити те, що їй хотілося.