Розділ 2.1. Чотири дні до вибуху. Міра. Частина 1.

1.

​Міра сьогодні прокинулася задовго до будильника, і це було на неї не схожим. Ранок був похмурим, небо затягнуло важкими хмарами. Вона встала з ліжка, підійшла до дверей і відкрила їх. З двору в кімнату подуло прохолодне свіже повітря. По шкірі побігли мурахи, але вона не поспішала закривати двері.
​Постоявши мить, дівчина вирішила, що було б не зайвим випити гарячої кави з вершками. Одразу ж після цієї думки вона вийшла з кімнати і попрямувала на кухню.
Там було гамірно, в цей час молодші, Орен і Кіра, снідали перед школою.
— Міро, привіт! — Кіра підбігла до сестри і міцно обійняла її за талію. — Я тебе вчора навіть не бачила! Де ти була весь день?
Міра заціпеніла, намагаючись надати голосу байдужості:
— Я була вдома, виходила лише один раз, в хімчистку.
— В хімчистку? Навіщо? — з цікавістю запитала Кіра і повернулася за стіл, доїдати сніданок.
— А чому ти так цікавишся? — з недовірою запитала вона в сестри.
— Мені просто цікаво, — відповіла дівчинка.
— Носила пальто. І взагалі, Кіро, не можна так от випитувати дорослих, куди вони ходять, це неввічливо, — сказала Міра, — і взагалі, тобі час в школу йти, інакше запізнишся.
— Добре, але коли я прийду, то знову запитаю, — відповіла вона і, залишивши після себе на столі брудний посуд, вийшла з кухні.
— От невихована! Пора почати прибирати за собою! — голосно сказала Міра, дивлячись на відчинені двері. — Вона вже звикла, що за нею інші прибирають.
Вона взяла тарілку з ложкою і склянку з-під соку зі столу і поставила їх в мийку.
​Орен сидів і тихо їв свій сніданок, він лише спідлоба дивився на старшу сестру. В нього з нею ніколи не складалися стосунки, і в першу чергу через те, що вона старша за нього.
— Кажеш, в хімчистку ходила? Ну-ну... — сказав Орен. — Кіра ще мала, вона повірить усьому, що ти їй скажеш, та не я...
Міра завмерла, серце забилось частіше. Вона повернулася до нього обличчям і подивилася йому в очі. Орен дивився на неї, а в його очах була злість.
— Ти про що, Орене? Я не розумію тебе, — сказала дівчина, — і чекаю пояснень!
Орен встав зі стільця, поставив склянку на стіл і підійшов впритул до неї. Його шепіт був гострішим за ніж:
— Я стежитиму за тобою. І я дізнаюся, куди ти ходиш. Ти можеш обдурити будь-кого, та не мене...
Він пішов, залишивши по собі страх...
Міра стояла і не могла вимовити жодного слова. По щоках ринули теплі сльози, вона опустилася на стілець і гірко заплакала.
​Орен був складною дитиною, і вся складність в його характері полягала в тому, що він не найстарший з дітей. Йому було шістнадцять. Він був другою дитиною в сім'ї. Він ріс в тіні, плекаючи жорстокість і зневагу до жінок. Їх він не сприймав як рівноправних чоловікам. Єдиною людиною, яку він справді любив, був його батько — мер міста. Він рівнявся на нього, всюди за ним ходив, наслідував його в манері одягання і розмови. Але попри все це, він не отримував достатньої уваги від батька, адже той був зациклений на своїй доньці Мірі, готуючи її до політичної кар'єри.
Через це ненависть Орена до сестри зростала з кожним днем все більше і більше.
Орен також не любив і свою молодшу сестру Кіру, але тут причини були зовсім інші, точніше протилежні. Якщо батьки любили Міру за те, що вона найстарша і спадкоємиця всього, то Кіру любили за те, що вона найменша і позбавлена всього.
Він був посередині, його не жаліли і не любили, він просто жив сам по собі.
Його ставлення до життя лякало батьків, і вони були раді, що він в майбутньому не буде мером, адже їх син був дуже жорстоким, і Олівер був впевнений, що Орен буде карати всіх без винятку смертною карою.
Олівер не розумів, чому його син так погано ставився до сестер, до жінок в цілому. Лише рік тому до нього дійшло, що це через те, що Міра тепер — тінь батька, всюди з ним їздить на вечірки і бали, знайомиться з людьми, а йому це ще заборонено.