П'ять днів до вибуху (Понеділок)

Міра

Було вже близько одинадцятої години ранку, коли Міра заворушилася в своєму ліжку. Ласкаві сонячні промені завжди в цей час заглядали у її кімнату через величезні скляні двері, що вели на розкішний балкон. А точніше, вони заглядали в її сонні сірі очі. Дівчина усміхнулася, затулила обличчя  рукою і стала потягуватися в ліжку. Міра раділа, як мала дитина, що може цілий день отак нічого не робити, читати книжки, засмагати на балконі, і купатися у власному басейні. Вона граційно встала з ліжка, одягла білий шовковий халат, довжиною до щиколоток, підійшла до дверей балкона і відчинивши їх, впустила в кімнату свіжий вітерець, який ніс до неї аромат океану.  Їй пощастило найбільше, адже з трьох дітей в неї однієї був гарний вид з вікон. Вона була найстаршою донькою в своїх батьків. Був ще брат Орен і сестра Кіра. Їм дісталися кімнати з зовсім іншим видом з вікон. Найменше пощастило наймолодшій Кірі. Її вікна виходили не на схід, з якого було видно як зранку встає сонце з під океану, а на північ, на не благополучний район міста, де жили люди, яких її тато називав "обслуговучим персоналом для еліти". Кіра часто злилася, просила іншу кімнату, нехай меншу за розмірами, проте, щоб хоч кілька годин на день бачити сонце. Але вона лише наймолодша дитина в сім'ї, ніхто її не слухав. 
Міра стояла на балконі, закривши очі, і грілася на сонечку. Її русяве довге волосся розвівав вітер. Дівчині не було видно з вікна простих роботяг, проте вона всім серцем їм співчувала і сподівалася колись зменшити прірву між багатими і бідними, адже вона, як  старша донька, як первісток, мала успадкувати і посаду, і будинок і все інше майно. Міра постояла там ще хвилину, потім відкрила очі, подивилася на океан і повернулася в кімнату. У двері саме постукали.
Міро доню, ти не спиш? 
Це була її мама. Вона була красивою стрункою жінкою, з завжди ідеальною зачіскою і з поглядом людини, що завоювала світ. Її звали Лайла, вона була власницею і за сумісництвом директоркою сучасної клініки, де лікувалися найвпливовіші люди міста.
Ні, мамо, заходь. 
Мама повільно відкрила двері і зайшла в кімнату. Міра сиділа на пуфі біля трюмо і розчісувала волосся.
Ти щось хотіла, мамо, чи ти просто скучила за моєю присутністю за сніданками? - Запитала дівчина і поклала щітку для волосся на стіл перед собою.
Мама усміхнулася і сказала: 
Так, за сніданками ми з тобою рідко коли бачимося, але я прийшла не через це.
Ти ж пам'ятаєш, що у нас в п'ятницю ввечері прийом в честь дня народження батька? Потрібно купити тобі нову сукню і аксесуари до неї. На цьому святі будуть всі найзаможні і найвпливовіші родини і можливо тобі хтось приглянеться з їхніх синів.
Міра розізлилася, адже відколи вона стала повнолітньою, мама з татом з усіх сил стараються видати її заміж. Вона підвелася і почала нервово ходити по кімнаті: 
Мамо, не починай, я взагалі не хочу бути присутньою на цьому заході. І не хочу слухати, як ти і тато стараєтеся мене прилаштувати. Я б краще провела цей день в домашній обстановці в колі рідних.
Доню, я розумію твої почуття, я також краще провела б цей день вдома, але твій тато публічна людина, він керує цим містом. Колись і ти будеш на його місці і ти не зможеш сховатися від людей, навіть на свій день народження.
Добре, нехай! - відповіла дівчина, - але можна мене не сватати? Я ж не якась там породиста кобилка.
Кобилка? - Лайла здивувалася, вона не розуміла доньку. Вона раділа б якби її в такому віці хотіли видати за гарненького синочка заможних батьків. Лайла ще досі не могла забути, як воно бути четвертою дитиною в родині, коли на тебе не звертають увагу. В неї часто складалося враженнч, що вона просто річ, іграшка, про яку згадують лише тоді  коли сумно, або тоді коли інші іграшки набридли. 
Лайла пам'ятала ще той, інший Уангар, те місто, яке лише починало розбудовуватися. Воно було зовсім іншим. Чи це можливо Лайла була зовсім іншою?
Вона підійшла до доньки ззаду і поклала долоні їй на плечі:
Послухай, доню, ми з батьком хочемо для тебе щасливого життя, - відповіла мама. 
А хіба для щастя треба заміж йти? - запитала донька. - як на мене, то це різні речі і не залежать одна від одної.
Мама розгубилася, вона не знала що сказати, щоб переконати доньку, тому просто вийшла з кімнати і зачинила за собою двері. Міра не звернула на це уваги, вона підійшла до шафи і стала вибирати одяг на сьогодні. Дівчина одягнула свою нову красиву блакитну сукню.
День мав бути звичайним і спокійним, як завжди, і щоб якось розважитися і відволіктися від постійних розмов про майбутнє заміжжя, Міра вирішила знову зробити те, що тримала в таємниці від рідних. Вона дістала з шафи коробку, в якій лежали її старі речі, і поставила її на ліжко. Дівчина обережно її відврила і дістала з неї шматок бинту. Ним вона перев'язала ліву руку, на якій виблискував дорогий золотий годинник.
Цей аксесуар був не просто дорогою цяцькою, він був у кожної людини з верхів. Його дарував мер міста хлопцеві або дівчині на вісімнадцятиріччя. 
Міра також його тоді отримала. Він був таким самим, як і у всіх її друзів і однокласників і мав один дуже великий мінус - його за жодних обставин не можна будо знімати з руки, тому в Міри не було іншого вибору, окрім як бинтувати руку. Бинт, був трохи брудним, але це не засмучувало її, а навпаки додавало їй  вигляду людини з низів. Вона так сяк перемотала руку, взяла старе пальто і поклала його поверх забинтованої руки, щоб приховати його, після цього вона взяла рюкзак, той,  з яким завжди виходила і тихо, поки мама була заклопотана сніданком, вийшла з кімнати, на пальцях дівчина пройшла через вітальню в коридор і почала шукати своє старе взуття, воно було досить зношене на вигляд, але достатньо зручне, щоб ходити в ньому на далекі відстані . Міра старалася робити це тихо, але попри всі свої старання, таки впустила рюкзак на підлогу. Він впав і голосно заявив про те, що хтось збирається покинути дім без сніданку. За мить з кухні вийшла мама, витираючи руки кухонним рушником. Вона з цікавістю подивилася на те, який вигляд мала її донька в дорогій сукні і з брудним пальтом в руці.
А куди ми зібралися не поснідавши?
Ой, мамо, я не хотіла шуміти, - Міра розгубилася, і не знала що сказати, - я, емм... в мене справи термінові і не відкладні. І я спізнююсь. 
Вона почала так-сяк однією рукою взуватися.
Дай я потримаю пальто, воно ж тобі заважає, - сказала мама і протянула руку до пальта.
Міра перелякалася і відсмикнула його від мами. 
Ні, ні я вже взулася, не потрібно його забирати.
Куди ти так поспішаєш, і навіщо тобі пальто? На дворі тепло, і взагалі, воно брудне, в такому соромно виходити в люди. І що це ти взула? Вони ж старі. Я вже тиждень прошу тебе купити нове взуття, а ти далі ходиш в старому!
Міра відчула, як серцебиття пришвидшилося і зрозуміла, що треба щось сказати правдоподібне, інакше мама зрозуміє, куди вона зібралася.
Знаю, що босоніжки старі, але вони такя зручні. Я куплю нові, завтра.
Дівчина продовжила взуватися.
А пальто тобі навіщо?
Я побачила, що воно брудне і вирішила занести його в хімчистку, - Міра опустила очі і рукою почала витирати пляму на пальті, а потім повільно підняла їх і подивилася на маму.
Вона сміялася: 
Ти вже доросла, а поводишся як дитина. Це твоє пальто вже викинути треба, доню.
Міра подивилася на нього, потім на маму і сказала:
Можливо і треба, але воно моє улюблене, і я не хочу з ним розлучатися.
Мама усміхнулася:
Добре, біжи, але не затримуйся.
Гаразд, - сказала дівчина і вийшла з дому. Тільки вона зачинила за собою двері, то зрозуміла, що брехати мамі важко, адже вона так чи інакше, може зрозуміти, що донька бреше. 
Міра видихнула, підійшла до ліфта і натиснула кнопку виклику.
Хоч би в ліфт ніхто не сідав по дорозі, подумала вона, не хочу щоб мене бачили. 
За мить приїхав ліфт, Міра зайшла в середину і натиснула кнопку з цифрою  "один", ліфт повільно рушив в низ. На щастя, більне нікому не треба було їхати, тож дівчина спустилася ліфтом зі свого 24-го поверху на перший одна і вийшла через головний вхід на вулицю. Далі дівчина попрямувала своїм звичним маршрутом вниз між будинками. Дівчина сподівалася, що ніхто із знайомих її не побачить.
Вона пішла туди, де небезпечно для таких як вона. Її серце почало калатати, адреналін зашкалював, вона розхвилювалася, боялася що люди будуть дивитися на дівчину з брудним пальтом в руках, але ніхто не звертав на неї уваги і вона легко і непомітно пройшла аж до паркану, що відділяв від них район, де жили бідні працьовиті люди, і яких багаті вважали своїми рабами і чорноробочими. Цей район відрізнявся від того, в якому вона жила. Тут будинки були не такими красивими, як в неї, вони були старими,  набагато нижчими, переважно два або три поверхи. Стара цегла на них уже покривалася мохом, будинки були в більшості з сірої, а іноді і з червоної цегли. Нижні поверхи були навіть не сірим, якщо добре придивитися, то  вони були темно-сірими або чорним від сажі,бруду та  пилу. Але хоч будинки і були сірі і чорні внизу, та люди в них жили добрі і світлі,  вони цінували сім'ю, любов, доброту. Єдине кого вони ненавиділи - це людей з верхів,  які створили для них цю клітку, адже вибратися з міста Уангар було не можливо. Воно було закрите, навіть за можливості втечі, людина  що насмілилася з нього вибратися буда приреченою, адже в радіусі десятків тисяч кілометрів не було нікого, лише міста-привиди, що залишилися стояти посеред пустелі. 
Біля міста Уангар була оаза, а далі йшла суха жарка пустеля в якій вже давно нічого не росло і не водилися. В такій пустелі можна було витримати до трьох днів, а за три дні далеко не зайдеш.
В місті багатих і бідних розділяла брама і пліт з колючого дроту, але Міра знайшла місце, де можна було пролізти, так як вона була тендітною, то вона змогла це зробити.
Єдине, треба було робити це обережно, щоб не подерти руки і обличчя, бо тоді її батьки зрозуміли б що вона ходить туди, де ходити не повинна.
Але її ніби тянуло туди, де було зовсім інше життя, реальніше, цікавіше, ніж те, яке бачила щодня вона. Як тільки дівчина перелазила під плотом, то одразу бачила зовсім інше місто, не таке яскраве як її, в ньому майже одразу змінився запах, не було чути аромату квітів і дорогих парфумів, а відчувався лише запах поту, сажі, мастила і вуличної їжі, а також запах немитих людей і старого брудного одягу. Міра, щоб бути більше схожою на них, взяла під плотом грудку землі і обмазала нею руки і лице. Волосся вона заховала під шарфом, щоб не було видно що воно в неї чисте і гарно укладене, вона одягла своє старе пальто, застібнула його на всі гудзики, щоб не було видно її сукню під ним, взяла рюкзак в праву руку і не поспішаючи пішла вглиб району. Міра вже кілька разів тут ходила і спостерігала за життям людей, так само і цього разу вона йшла минаючись з людьми і опускала голову вниз щоб не дивитися їм в очі і щоб вони не побачили її обличчя. Цього разу вона вирішила піти на ринок, і подивитися, що люди купують, що вони їдять, але вона сама ніколи там нічого не купувала, лише залазила під металеві сходи і тихенько спостерігала за всіма.  Вона бачила як приходять жінки з дітьми купувати вчрашній хліб і бачила як вони рахують копійки щоб купити той хліб, як діти дивляться на булочку, як вони її хочуть, а мати відмовляє і каже що  вона немає грошей на неї. Діти зі сумними обличчями і  сльозами на очах розуміють, що грошей немає  але знають, що якбт були, то мама купувала їм ті булочки щодня, бо  вона їх любить. Вона бачить хлопчика, який прийшов купити черствого хліба, але побачив бублики і замість хліба купив собі  їх. Овочів на прилавках Міра бачила не багато, так як овочі були надто дорогі для простої людини з низів. Для них це були неприсьойно високі ціни, щоб мати можливість купувати їх часто. Єдиним доступним овочем для людини з низів була картопля, але основною їжею були переважно крупи, вчорашній хліб або сухарі, рідко коли м'ясо курятини, з фруктів  на ринку були лише яблука, іноді груші. Молочні продукти на ринку були, але в обмеженій кількості, і щоб встигнути купити їх потрібно було приходити сюди дві або три години перед відкриттям і чекати. Мірі подобалося спостерігати ща людьми, вона могла сидіти так годину, дві чи навіть три години, поки ноги не затерпали. Тоді вона підводилась і йшла назад, додому. Іноді вона ходила в інші місця, наприклад автомайстерня, там вона ховалася за деревами, що росли навпроти і через відкриті ворота спостерігала як працюють чоловіки. Міра дивилась як вони ремонтують автомобілі, спостерігала за тим, як вони спілкуються один з одним і веселяться.
Інших цікавих місць, куди можна було б піти, в низах не було, і не було через те, що людям не було коли ходити гуляти і розважатися. Майже все доросле населення було зайняте роботою, та що доросле, часто діти з десяти років вже працювали, щоб допомагати батькам.