Хуртовина

   Через пару годин Никифора знову поставили на ноги. Рука досі трохи нила, але принаймні слухалася свого господаря. 
              Тур теж уже давно одужав, і збирав усіх, хто був достатньо близько, аби встигнути на захист Січі. 
              Військо, що вийшло у підсумку, вражало своїми розмірами! Суцільна армія обступила увесь вільний простір навколо фортеці. Ніде було і яблуку впасти, аби ж, звісно, тут були ті яблука. 
              Еге ж, та хуртовина, про яку говорив Альберт, тепер перетворилася на справжню сніжну бурю. Холод пробирався під найтепліші лати, і навіть під хутро грифонів.  Під вітром кремезні тролі, орки та мінотаври здригалися, ледве стоячи на ногах, що вже й казати про решту! Сніжинки летіли настільки густо, що не було видно, що діється в якихось метрах двадцяти від тебе! Ото ж у ворога буде перевага, бо ж він до таких умов більше пристосований. 
              Баба Яга, Альберт, Око, Тур та Ничифор стояли на невеликій закрижанілій скелі неподалік головних воріт.  
              Річард і Василіса сиділи у кошику повітряної кулі, яка стояла прив'язана на мурі. 
             Усі вони дивилися в бік ворога. Його не було видно, але пітьма впевнено наближалась звідти. 
             Навіть ті, хто стояв найближче не могли побачити нічого крізь щільну снігову завісу, і це напружувало усіх воїнів ще більше. 
            Ворог теж зібрав усе що  наразі міг, і вони це знали! Але також на їхньому боці були страшні летючі зубри, жреці тіні, та й сам Герцог Тіні! І кожен знав, що шанси малі. Навіть маючи при собі Меч Кладенець, і загадкову зброю, яку зробила Яга. Тому битва аж ніяк не буде  легкою, і багато хороших солдатів сьогодні паде... 
           У тих, хто стояв на скелі, в кожного була пляшечка із загадковою сумішшю, що дала Яга. Окрім цього у дружинника ще й світився за спиною меч. Відьма чомусь наполягла, щоб цією зброєю користувався саме Нек. Але він не збирався використовувати його по прямому призначенню, а вирішив просто тримати за спиною, лише для отримання сил. 
            Усі були укутані в міцні та теплі лати, і напружено вслухалися в тужливий крик вітру. 
            Пітьма була уже зовсім близько, але ворог не показувався, і через шум хуртовини його навіть не було чутно.
            Усі часто озивалися до велетнів, але ті теж нічого не бачили. Раптом, Старий Око витягнув люльку із зубів, і розплющив очі. Втім, вони залишились загорнутими вгору, але він водив головою так, наче дійсно ними бачив.
               Він вказав люлькою в правий бік:
              - Вони тут...  - повідомив старий.  
              Ніхто досі нічого не бачив, тому характерник запалив у руці вогняну кулю, яку одразу кинув у вказаному напрямку. Вона закрутилась, поширюючи вогонь, і на деякий час розчистила цілий шмат неба. 
              Не далі, як за тридцять метрів стояли лави ворога, готуючись до атаки. 
              - В бій!!!!  - в один голос скомандував гетьман, разом із десятками своїх командирів та королів союзних країн.  
            З лівого боку, та десь далеко спереду теж виринула орда.  І війська зійшлися в битві! Снігова завіса заважала якісному контролю військами, та більш-менш хитрим маневрам, а тому доводилось сподіватися лише на грубу силу, в чому кожна зі сторін була вправна. 
          Жреці Тіні майже буквально вели хмару пітьми за руку, ідучи коридором, який розчистили їм їхні війська. 
          Неочікувано, по нім вдарила потужна блискавка, убивши з шістьох одразу. Поки вони були оглушені, між них забіг Альберт, б'ючи вогнем, магічною енергією, та просто першим ліпшим заклинанням, яке встиг вивчити за останні дні. 
          Трохи менше половини жреців одразу загинули. Решта сяк-так відбилася, і змогла об'єднати сили для суцільного удару. 
           Чарівник устиг створити щит, але той почав тріщати по швах. 
            - Та що ж це таке!...  -  люто вигукнув Альбі.  
           Раптом земля біля кількох із них розчахнулась, і вони провалились на кілька десятків метрів у низ. Поруч з'явився Тур, б'ючи жреців то шаблею, то своїми здібностями. 
           Коли Альберт зміг зібратися, і приєднався до нього, то всі жреці швидко були побиті, і частині із них довелося просто тікати.  
           А інша частина перегрупувалась, і зібралась накрити супротивників тіньовою хмарою. 
           Але пролунав вибух, і вони розлетілися по полю. З диму вийшла Яга, задоволено підпалюючи люльку. Характерник і чаклун кивнули, і поспішили далі в бій. Яга дістала із мішечка наступну пляшку зілля, і пошкандибала шукати нових жертв. 
         Око, в середині Хатинки сидів на печі, і медитував. А там де вона пробігала, усі вороги майже не могли влучати у свої цілі, або коїлись усілякі аномальні вибухи та магічні сплески. 
        Як тільки почалася битва, Василіса та Річард здійнялися в небо, разом із чотирма дюжинами повітряних куль, наповнених вибухівкою, стрілами, кулями, та особливими набоями, розробленими Ягою. 
       Їхня куля полетіла над безкраїм морем ворожих солдатів, скидаючи бомби. А самі вони насторожено дивилися вперед, вишукуючи свою ціль. 
       - Старайся не промазати!  - сказала дівчина.  - Ти ж, сподіваюсь, не пив?   
       - Ти мене засмучуєш!  -  усміхнувся некошат, аби розрядити атмосферу   -   Хіба я зміг би залізти в цю штуку на тверезу макітру?  
       У відповідь на осудливий погляд Василіси, Річард вже більш серйозно відповів:
        - Не бійся,  -  і вказав на три рушниці, які вона йому дала, що були зв'язані разом, утворюючи щось типу трикутної труби.   -  В мене буде чимало спроб.
        - Це ти цікаво придумав, до речі.  -  зм'якшилась напарниця, щиро хвалячи друга. 
        - А це не наш клієнт?  -  гвардієць вказав у бік велетенського чорного зубра, що з'явився зі снігової хмари. 
        - Безсумнівно!  -  вигукнула Василіса, заряджаючи гармату. 
         Річард почекав, поки звір буде уже достатньо близько, і вистрілив прямо йому в око.
          З рушниці вилетіла маленька вогняна комета, залишаючи за собою хвіст із загадкового рожевувато-жовтого порошку. Вона влучила в око звірюці, і вибухнула, забравши вагомий шмат звіриної морди. 
          Чудовисько звило, і побігло (чи все ж таки, полетіло), на них. 
         Рік прудко перевернув свою конструкцію, стріляючи з іншої рушниці. 
         Після того як усі три снаряди розірвали чудовиську більшу частину обличчя, він втратив орієнтацію у просторі, і почав навіжено крутитись навколо кулі. 
        Василіса вичекала слушну мить, і вистрілила із гармати, з якої вилетіла така ж комета, але трохи більша. 
        Вибухом зубру відірвало задню лапу, і чимала хмара пітьми полетіла мов вода униз. 
        Збоку надлетіли ще кулі, які вже стріляли по чудовиську разом, і через кілька хвилин воно все розлетілось на невеличкі хмарки пітьми, які чомусь не збирались в чудовисько знову, як то було раніше, а просто розчинялись у просторі. 
        Василіса переможно обійняла Річарда, який теж щось радісно кричав. 
        А тим часом залишки пітьми впали прямо у гущу битви, ледь не на голову дружиннику, який відбивав удари ворожих груп, що намагались прорватись до головних воріт. 
         Никифор тепер мав таку силу, що одним ударом міг за раз відкинути десяток ворогів, і таку спритність, що його не могли спіймати й сотнею. Ото ж він самотужки знешкодив уже пару сотень льодяних людей і їх союзників. 
         А втім, вони все вперто йшли, та й деякі недостатньо сильно вирублені вороги часто підводились, і вертались у бій. 
         - Це даремно!  -  звучав обурений голос Кладенця в голові у Чіпки   -  Ти ж бачиш, що це не допомагає! намагаючись нікого не вбити, ти витрачаєш більше сил, а ніж міг би! 
         -  Це моє діло!  -  ледь захекано відмахнувся той.
         - Я хочу крові!  -  крижаний голос почав давити на голову болем.  -  Витягни мене із піхов! 
         - Замовкни, і дай мені... - Никифор не договорив, бо побачив вдалині Герцога Тіней, що йшов прямо через армію до головних воріт. 
         Його очі аж палали пітьмою так, що майже весь шолом був вкритий полум'ям. 
           Прямо над ним і була та хмара пітьми. З кожним його кроком вона рухалась трохи далі, і набиралась сил. Небо укутувалось все глибшою пітьмою, і тепер здавалося, що битва проходить серед ночі. 
         Никифор розштовхав собі шлях, і кинувся до Герцога. Той, схоже, поки не помітив, як дружинник наближався. Серце почало скажено стукотіти, але Нек тримав себе в руках, і витягнув пляшечку тільки коли уже був достатньо близько. 
         Добре замахнувшись, він кинув її у свого ворога. Той блискавично розвернувся, і відбив пляшечку наручами. Вона вибухнула загадковим рожевувато-жовтим вибухом, десь вдалині. 
         Никифор стрибнув, розкручуючись з усією своєю силою, і колосально вдарив. 
         Від краєчка шолома відколовся маленький шматок, порізавши свого господаря, і полетівши блискавкою в далину. 
          Супротивник трохи сколихнувся, але одразу блискавично ударив дружинника. 
          Той відлетів на дві дюжини метрів, і приземлившись роздряпав ногу, але зміг уповільнитись, встромивши в сніг сокиру. 
           - Не заважай!   -  суворо, але майже спокійно гукнув Герцог.    -  Де б ти не взяв таку силу, її не достатньо! 
          Нек не послухав, і побіг на нього знову. Але в останній момент змінив траєкторію, вистрибнув йому у правий бік за спину, і різко розвернувшись, рубанув сокирою у лівий бік. 
         Лати луснули, розсипаючи навколо іскри. З рани бризнула кров. Тоді Чіпка прокрутився на місці, і описавши ногою дугу, вдарив йому прямо в отвір в шоломі (що тепер був "Б" подібним).  
        Пророк стрімко схопив його за ногу однією рукою, і за бік другою рукою, ледь не продираючись пальцями крізь шкіру, і не хапаючи ребра. 
        Тоді він підняв його над головою,  і розкрутивши підкинув метрів на п'ять, опісля добиваючи його коліном об землю. Сніг лиш трохи зм'якшив удар. 
         Одразу торкнувшись землі, Нек харкнув кров'ю.
          - Звільни мене!  - командував Меч Кладенець  -  І йому настане кінець лиш за мить! 
     Чіпка щось незгідно прохрипів, і одним болючим стрибком встав на ноги. 
          Тим часом у той момент, коли Герцог уже збирався прикінчити свого ворога, в нього полетіла нова пляшечка, яку він також успішно відбив. 
          Слідом за нею його вразила величезна блискавка. Він трохи скрикнув, але крик був сповнений більше люттю, а ніш болем. 
          Він відбив ще снаряд із магічної енергії, і метнув тіньове лезо у  знахабнілого Альберта. 
         Той спритно вивернувся, і вдарив ворога магічним ласо. Воно обкрутилось навколо шиї пророка, ледь не перерубавши її. 
         Але той смикнув головою так, що магія розсіялась, і поки чарівник встиг зреагувати, він вистрілив прямо із руки густою хвилею тіні.  
        Та вибухнула під ногами Чародія, відкидаючи його. Тоді Герцог розвернувся, схопив за ключицю Никифора, що збирався бити у спину, і кинув до нього ж. 
          - Віддам вам належне. Ви стали дійсно гідними супротивниками...   -  Холодно сказав служитель Тіні   -  Але сьогодні це вже мене не радує. 
         - А це тебе порадує?  -  Альберт допоміг Никифору стати на ноги, і запалив у руці магічний вогонь.  
        Зачекавши кілька секунд, замість того, аби його метнути, він усміхнувся, і скрутив долоню в дулю, гасячи його. 
       Неочікувано, біля шолома промайнула чиясь рука, і пролунав невеличкий вибух. 
        Герцог спритно відстрибнув, розвіюючи жовтувато-рожевий дим. Тур, який, буквально, виліз із під землі за його спиною, тепер підійшов до друзів, і зцілив їх. 
         Пророк відчув невеличку слабкість. Його очі перестали світитись пітьмою, а чорна хмара у небі почала розвіюватись. 
         Він потер між пальців загадковий порошок.  Згодом він напружився, і злегка затрусився. За мить він уже заспокоївся, і як завжди спокійно випрямився. Лиш кулаки, що тряслися від напруги, досі видавали лють. 
         - Порошок з Адамового плоду...  -  у сто разів крижаніше, а ніж зазвичай, пролунав його голос. 
         - Саме так!   -  вигукнув Тур   -  Він позбавляє зв'язку із богами. А оскільки ти посередник між Тінню та твоїм військом, то і воно залишиться без його підтримки! 
         Герцог відвернувся. Він підійшов до краю невеличкої скелі, на якій вони були. 
         Його перо покрилось снігом та кригою. Як і плащ, що розвивався за вітром. Зрештою він трохи похилив голову, і тяжко обвів поглядом війська Щита та Меча, що десь вдалині відбивали його військо назад.  
         Друзі дістали свою зброю, і почали підходити до нього. В поставі їхнього ворога досі була та могутність та твердість, якими він запам'ятовувався. Але також тепер можна було відчути й сум, що огорнув його. І можливо, їм би було шкода його... Але ні, не було. Никифору було б зараз шкода Дареза, князя Віктора, німф, деяких льодяних людей, Чорномора, Дерека... Але зовсім не Герцога Тіні!  
          Між тим, з іншого боку з'явилися нові війська ворогів, що йшли сюди, і збиралися обійти основні сили Щита і Меча ззаду. 
         Альберт і Нек помітили це, і зупинились, аби вгледітися.  
        Тур же, якого вела жага помсти, дістав шаблю, і підійшов до Герцога. 
       - Це нічого не міняє... -  раптом похмуро прошепотів пророк, зібравшись із думками. 
        Гетьман замахнувся своєю зброєю... Але ворог розвернувся і схопив його за голову.  
        - Анічогісінько...   -  ще похмуріше зітхнув він, стрімко і неприродно  розвертаючи голову свого супротивника.             
        Пролунав страшний хруст, і бездиханний гетьман повалився на сніг.
         - Мені дійсно шкода твого друга  -  сумно казав Герцог  -  Як шкода і тебе...
        Він повернувся до шокованих Альбі та Нека, що дивилися на тіло Тура.  
         - ...Як буде шкода і всіх вас...    -   закінчив він, поправляючи плащ.  
        Тим часом із неба падав останній зубр, розчиняючись на очах. Він накрив їх хмарою прямо перед тим, як військо льодяних людей уже майже досягло скелі, а Герцог почав повільно діставати меча. 
        Хлопці зібрались, отямились, та вибігли із хмари, намагаючись зайняти вигідну позицію. 
           Никифор дістав із піхов меча, і рубанув ним кілька раз по землі, після чого запустив у щилину руку, й почав витягати велетенські шматки каменю. 
            Ними він неочікувано відштовхнув перших льодяних людей, що встигли підійти, а потім поставив їх невеликою стіною. 
            Альберт стримував ворога магією. Він потроху отямився від смерті Тура, і більш-менш тверезо гукнув до Никифора:
            - Вони зараз прорвуться! Якщо зайдуть в тил, то у нас будуть величезні втрати! 
             - Значить вони не зайдуть в тил!  -  напружено гаркнув Нек, знову запустивши руки в землю, і витягуючи каміння. 
             Хоп-хоп, і уже чимала стіна суне на льодяних людей. У місцевих вузьких підйомах це значно ускладнило прохід. Але ворог все одно йшов! 
              Никифор і Альберт напружували усі свої сили, а ворог все сунув. Зрештою стіни таки розвалились, і почався рукопашний бій. 
              Дружинник легко перемагав усіх, хто до нього підступався, але вони грозили оточити та розірвати, завдяки численній перевазі. 
            Раптом із хуртовини збоку з'явилося інше військо. Військо арахменів! 
            - Елітні війська Арії!  - зрадів чарівник, відбиваючись від чергового ворога. 
            Ничифор думав повернутись в той бік, але краєм ока побачив Герцога Тіней, що наближався. Чіпка дістав сокиру, і кинувся до нього. 
           Ворог спритно вирвався, уже майже не стримуючись, і з розвороту вдарив ногою йому в щелепу. 
           Нек відлетів на шість метрів, і хлюпнувся у сніг. Після чого, зібравши усю свою силу волі, залишився при свідомості, і підвівся для наступної атаки. 
      А тим часом на Герцога стрибнув гігантський павук, намагаючись перекусити своїми страшними щелепами. 
           Та той вдарив павука ногами, від чого той перекрутився у повітрі, а на землю приземлився уже людиною. То був король Алан!  
          Він дістав свого меча, і вступив у бій. Герцог вивертався мов дикий. Здавалося, навіть ще швидше а ніж раніше. 
          В ході довгої боротьби, Алан підстрибнув, і, намагаючись зрубати ворогу голову, щодуху махнув мечем. Але той схопив зброю за лезо, і злегка смикнувши, витягнув у нього з рук, на довершення б'ючи кулаком. 
         Поки Алан  летів вниз по скелі, Альберт метнув у ворога блискавкою. Пророк скрикнув, блокуючи її руками. Через момент він підстрибнув, і ударом ноги зарив чарівника під сніг.
         Тоді до Герцога підбіг і Никифор, але після хвилини бою на мечах, супротивник поборов його, і скинув зі скелі, від чого в дружинника з'явилося кілька нових травм.
          Тоді Алан та Альбі теж спробували напасти, але зі слабким успіхом. 
           Із нізвідки вибігла Хатинка на курячих ніжках, біжучи прямо на служителя Тіні. 
           Їй майже вдалося його розчавити, але він підставив плече так, що вона перекинулась, і покотилась скелею. 
           Враз за спиною Герцога щось вибухнуло. Він похилився на коліно, але швидко встав. Якщо його і оглушило, то він не подав знаку. Його очі (яких тепер взагалі не було видно) поглянули вгору. 
            Там, на повітряній кулі, Василіса знову заряджала гармату, а Річард цілився з рушниці.
             д'Ебуцо хижо всміхнувся і вистрілив. Але Герцог легко відбив кулю, що висікла іскри з його наручів, втім лиш трохи їх подряпавши. 
            Некошат нервово вистрілив знову, але результат був такий самий.  І втретє теж. 
           Василіса зібралась стріляти із гармати, але пророк підняв із снігу сокиру, та метнув її у кулю.  
             Зброя летіла прямо в центр куполу, і грозила різким, смертельним падінням. Але в останню мить вона чомусь змінила траєкторію, і порізала лиш краєчок, від чого куля почала знижатися набагато повільніше, проте все ж екстримально. 
           Герцог розвернувся, і побачив пораненого Око, що уже стояв біля Хатинки, і закінчував щось шепотіти, дивлячись на кулю. 
           Коли пророк кинув у нього меча, старий оживився, і спіймав його між лодонь, після чого люто скрикнув, і вистрілив у Герцога довгим язиком полюм'я. 
           Супротивник закрився рукою, але ледве стояв під потужним напором вогню. Зрештою він набрався сил, і махнув рукою так, що полум'я розлетілося навкруги, а приголомшений характерник швидко закрив обличчя. 
           Цим і скористався ворог, хапаючи старого, і кидаючи об камінь. 
          Раптом пролунав новий вибух, і служителя Тіні укутало пахучим димом. Ненароком вдихнувши, він повернувся до Баби Яги. 
         - Снодійне?  -  крижаний голос ледь-ледь скривився в здивуванні  -  Невже вирішила мене приспати? 
         - Приспати? Наврядчи...  -  самовпевнено буркнула відьма   -  А от послабити вийде! 
         І справді, від снодійного ворог почав відчувати невелику слабкість. Він розлютився, і просто відмахнувся від Алана та Никифора, що саме напали на нього, та ударив стару мечем. 
        Втім вона вивернулась, бо сьорбнула зілля сили, і кинула у нього пляшечку "Бомбезної мікстури". 
        Але він стис пляшку в кулаку, трохи здригаючись від вибуху, із розвороту підстрибуючи, та б'ючи відьму. 
        Вона скрикнула, та покотилася скелею, розбиваючи коліна, та роздираючи лоба. 
        Никифор нажахано закляк, спостерігаючи за цим. Альберт отямився раніше, і побіг до неї.
         - Ось бачиш?  -  лунав моторошний голос в його голові   -  Може їй, або ще комусь із друзів потрібно вмерти, аби ти здогадався випустити мене? 
        Чіпка намагався пручатись, але нестерпний біль у голові змусив здригнутись. Зрештою, він вирішив таки дістати меча, і покарати злочинця! 
        Герцог не встиг отямитись, як Нек накинувся на нього, і з усієї сили рубав своїм клинком. Пророк не завжди встигав вивертатись, і раз за разом його броню прорубувало аж до шкіри, і бризгала кров. 
         Меч був легким як перо, а різав лати як масло. Ворог починав слабшати, і кілька разів був на волосинку від смерті.
         Никифор тріумфально описав мечем у повітрі вісімку, шматуючи наплечники та наручі!  Бліді, покриті чорними венами руки почали з'являтися на світ. Наступний удар був фатальним! 
         Бо Герцог зміг ухопити Чіпку за руку і, ударивши коліном йому по ліктях, обеззброїти. Наступний удар коліном повалив дружинника на спину. 
          Кладенець встромився у сніг, перед пророком. Він із цікавістю оглянув його, тяжко видихаючи крижану пару з рота. 
           - Меч Кладенець...  - прошепотів він  -  Дарма ти витягнув його на поверхню...
           Трохи повагавшись, він притис свої рани однією рукою, і взяв меча іншою. 
              Його затрусило! Він ледь не скрикнув, але стримався.  Очі птахи почали світитись, але згодом заблимали, і потухли, якраз тоді, коли Герцог зібрався, і перестав труситись, але вхопився за голову. 
             - Цей меч сильний...   - хрипло зауважив він, а після півхвилинної боротьби  випрямився і додав  - Але це не важливо!...
           До нього підбіг Алан у павучій подобі. Герцог легко змахнув мечем, і одна нога короля відлетіла на сніг. Павук поторошно скрикнув, а згодом пророк застрибнув йому на спину, і встромив Кладенець між лопаток! (якби у павуків були лопатки). Арахмен скрикнув знову, і повільно перетворюючись, на людину затих. 
          Никифор взяв із підлоги міцного Герцового меча, і кинувся на його власника. Але той вдарив ногою в землю, і шмат каменю під дружинником важелем підняло вгору, скидаючи його з ніг. 
          Око метнув у ворога усі стріли, які були в його доступі наразі. Але пророк відбивав їх, вивертався, або ж не звертав увагу. 
         Характерник постарався вирвати із землі як най більший шмат, і ним розчавити ворога. Але той підняв руку, і камінь розкришився об неї, як грудочка землі. 
        Тоді Герцог вдарив його ногою, від чого старий не встиг ухилитись, і повалився на землю. 
         Пролунав новий вибух -  це крижане зілля скувало ворогу ноги. Пророк злісно поглянув на Ягу, що стояла неподалік, і на Альберта, який біг до нього. Служитель без проблем вирвався із крижаної пастки, ухилився від чарівника, і замахнувся на відьму. 
         Меч опустився їй на голову, але в останній момент Альберт таки схопив ворога, і зникнув разом із ним. Стару ж відкинуло магічною хвилею. 
          Вони виникли високо в небі. Герцог спочатку розгубився, і намагався вхопитись за Чаклуна знову. 
          - Щасливого польоту!  -  крикнув геть ослаблий та блідий Альберт, телепортуючись знову. 
          Пророк летів вниз зі скаженою швидкістю. Він здогадався розправити плаща, аби хоч трохи уповільнити падіння. І врешті він жорстко ударився об землю, отримуючи численні рани. 
          Втім, служитель Тіні був врятований силою Кладенця, і через якийсь час підвівся, хоча і рухався важко. 
           Повз нього пробігали його воїни, вступаючи в бій із якимись козаками. А він, не звертаючи на них уваги, йшов назад, до старого місця бою. На шляху йому траплялись поодинокі вороги, що заблукали в хуртовині, з якими він завиграшки впорався. 
          Ось, він побачив ту скелю, на якій проходила битва, і неподалік лежав неживий Альберт. 
           Він ще дихав, але сил було витрачено надто багато! 
          Герцог підійшов до нього, і, деякий час просто стояв над ним. Враз він поставив ногу йому на грудину, й злегка надавив. Почувся хруст, і Чарівник на мить розплющив очі, щось болісно хрипучи.
         Повітря прорізав постріл. Куля продірявила лати, вибиваючи фонтан Герцогової крові. 
        Він подивився на стрільця, і побачив злегка підгорілого та пом'ятого некошата, що розлючено відкидав рушницю, і широкими стрибками рухався до нього.
        Пророк намагався його вдарити, але той легко тікав від усіх випадів, і швидко завдавав своїх ударів. Річард стрибав і звивався, дряпаючи супротивника. Іноді йому вдавалося пробитись під броню. 
          На довершення Рік одним стрибком перелетів ворога, граційно перекручуючись, і б'ючи мечем прямо в спину!  
         Та ворог просто зробив невеликий крок убік, однією рукою схопив його за руку, і скрутив, притискаючи гвардійця до землі, в кінці б'ючи ногою в плече. Рука хруснула, Річард скрикнув, і втратив свідомість!
          Ще пару пострілів спрямували свої кулі в Герцога, але він без проблем устиг їх відбити мечем. 
          Василіса витягала по черзі усі пістолі, що тільки мала, й відкривала вогонь, але ворог відбивав кулі, із кожним разом роблячи крок вперед. 
          Дівчина уже почала панікувати, а коли він підібрався надто близько, кинула йому в обличчя порох. Вона збиралася схопити з підлоги якусь зброю, поки він відволічеться, але пророк тупнув ногою, і земля здригнулась! 
          Василіса повалилась на землю, а він схопив її за ногу. 
          Кладенець уже торкнувся її горла, але Герцог не спішив її вбивати. Трохи постоявши, він перевернув меч, і вдарив її руків'ям. Цього вистачило, аби дівчина втратила свідомість. 
         Герцог Тіні випрямився, і обвів поглядом поле бою. Усі його супротивники лежали, не подаючи ознак життя. Усі, окрім Никифора. 
         Він слабо підвівся, і намагаючись пройти хоч крок. упав. Потім він піднявся ще раз, і ледве переставляючи ноги поплентався вниз по скелі, тікаючи від Герцога, що вже повільно і смертоносно йшов за ним. 
          Напевно, без Кладенця дружинник відчув усі ті рани, що йому завдали, бо виглядав він аж надто жалюгідно. 
          У будь-якому разі пророк ішов за ним. Внизу він побачив, як Нек уже не міг іти, і вже тільки повз, хапаючись за сніг.  
         Герцог і сам уже не перебував на піку своїх можливостей, і йшов дещо стомлено.  
          - Цей меч уже не вимагає крові... -  тихо зауважив він, звертаючись до Чіпки.   - Він більше не осмілюється вимагати... Він благає!
          Пророк підійшов до Ничифора, який, схоже, уже не міг повзти. Він обережно, але, втім все одно болюче перевернув дружинника ногою, і задумливо провів по лезу меча пальцем. 
          - Ось що робить із цим світом сила! Могутні воїни, королі, божества і навіть артефакти ламаються, і підкоряються силі... Чи так повинно бути, дружиннику? 
         Нек уперто не відповів, але спробував підвестись. Герцог блискавично вдарив його мечем у груди, прибиваючи до землі.  
          - Ото ж бо!  -  крижаним голосом сам із собою погодився він, нахилившись ближче   -  Я не єдиний пророк Тіні, дружиннику. Моя смерть лиш відтягнула б неминуче...
         Раптом, Никифор блискавично вдарив ножем ворогу кудись в область горла. Той не очікував такого, і схопившись за рану, випустив меча і похилився, відходячи назад. 
          Не дивлячись на свою страшну рану, у Нека Виявилось більше сил, а ніж здалось. 
         Після того як його знову на мить продерло тим болем, що був минулого разу, він дістав меча, і відносно легко звівся на ноги. 
         Поки Герцог не оговтався, Чіпка із розвороту махнув Кладенцем, і вже напевне рубанув по горлу!
          Тоді, поки той хрипів, він прибив його мечем до стіни скелі, ще й прокручуючи зброю. Ворог слабкими рухами намагався взятись за руків'я, але йому вже не вистачало на це сил. До того ж він весь час тримався за поранене горло. 
          Никифор втомлено похилився, і сів навпроти безпомічного Прометея. Роздерта грудина почала даватися в знаки, і він кволо дістав із кишені зілля зцілення, та цілющу мазь. 
          Після застосування, усе це істотно покращило самопочуття. І уже, перемотуючись бинтами, Чіпка задумливо дивився вдалину, на слабкі силуети солдат в заметілі, що билися між собою. 
          Потім він перевів погляд на ворога, що уже ледве рухався, але не полишав спроб таки зібратися, і витягнути меча. 
           Дружинник втомлено усміхнувся, встаючи на ноги. 
             - Зізнайся...  -  він підійшов до нього, і витягнув меча, штовхаючи Герцога на підлогу.   -   Ти ж відчув це?    -    По цім слові він встромив супротивнику меча у спину  -  Ти вже майже повірив, що переміг... 
           Він бив ворога, поки його плащ не перетворився на лахміття, а сніг навкруги не почервонів. 
           - ... А потім за мить ти вже на межі смерті! 
         Герцога не рухався. Втомлений розум дружинника вже не  міг розрізнити його дихання, але про всяк випадок ще раз ударив ногою. 
        Після цього він ще трохи постояв над ним. Йому пару разів здалося, що той рухається, але придивившись, він запевняв себе, що то просто вітер.
        Нарешті Чіпка зітхнув, і поплівся нагору, до поранених друзів. 
         - Ти задоволений?  -  гірко сказав дружинник у пустоту. 
         - Цілком...   -  тріумфально відповів Кладенець у голові. 
         - Добре...   -  сказав він, ховаючи зброю у піхви, і зав'язуючи шнурком.    -   Бо це твій останній тріумф... 
        Нек виволікся нагору. Старий Око виглядав відносно добре, але в його очах були сльози, а на руках його мертвий син. 
        Поряд сиділа Яга, курячи люльку з цілющими травами, і похмуро оглядаючись навколо. 
         Зі снігопаду вийшов якийсь характерник, допомагаючи йти Альберту. Той мав кращий вигляд, і напевно його трохи зцілили. 
         З іншого боку шкутильгав побитий Алан, похмуро крутячи в руках батьків шолом, що тепер був наче бляшанка. 
         А останніми сюди прийшли Рік та Василіса, допомагаючи один одному переставляти ноги. 
         Чарівник сів на камінь, біля Яги, Ока, та Никифора. Відьма дала йому цілющу мазь, яку він одразу почав використовувати. 
          Усі мовчали. Чарівник лиш запитально поглянув на дружинника. Той кивнув. 
          Яга, Альбі та сам Чіпка не спішили радіти, і навіть хоч трохи усміхатись, бо смертельно боялись знову бути ошуканими. 
        Алан усе зрозумів, і з надією усміхнувся. Після чого він трохи випрямив шолом, і вклонився:
         - Було за честь, воювати з вами пліч-о-пліч! Гетьман Тур завжди буде в наших серцях! 
        - Дякую... Вірю, ваша високосте, що вас жде велична історія!  -  вдячно кивнув старий.  
        Усі вклонились йому у відповідь. Він одягнув шолом, і пішов у заметіль. 
        Запанувала тиша. Усі ледве стояли на ногах, змучені довгим і важким боєм. Нарешті Альберт, хриплим та ламаним голосом, використовуючи усю свою силу, аби вкласти її у його бадьорість, і аби не розплакатись від втоми та болю прошепотів:
         - Слухайте... А давайте, коли це закінчиться, зберемося усі в Хатинці, я приготую свого фірмового пирога, і просто добряче поїмо!..  -  під кінець сльози вже змогли вирватись, і текли по змученому обличчю. 
           - І наклюкаємось до втрати свідомості!  -  переборюючи свій біль, також весело додав Річард. 
           - А як же! Ще й напевно покуримо!   -  розсміялася Василіса, п'ючи зілля зцілення. 
           - Читаєш мої думки!  -  вигукнула Яга   -  Моя дочка! Нарешті зрозуміла, що я дурного не пораджу! 
           Усі весело, і з надією засміялися
           З під землі з'явився новий характерник, і захекано звернувся до Ока:
           - Льодяні люди прориваються зі сторони південних воріт... Нам потрібне підкріплення! 
           Старий витер сльози, передав тіло свого сина першому характернику, і рішуче відповів:
            - Підкріплення буде!  -  і пішов за ним. 
            Никифор і Альберт переглянулись, і слабо усміхнувшись  пішли за ним, братерськи обійнявшись! Василіса та Річард пішли за їхнім прикладом. 
            Яга дивилася їм у слід, стукаючи нігтем по люльці. Вона повернулася, і побачила Хатинку, що по куриному струшувала сніг, і повільно йшла сюди. 
            А поки вона ще не прийшла, відьма встала, і пішла вниз по скелі, обережно переступаючи кволими ногами гостре каміння. Внизу вона натрапила на закривавлені стіну та сніг, що був добряче втоптаний.
            А от Герцога Тіней тут не було. Лише запах тіньової магії  різав ніздрі. 
            Яга похмуро зітхнула, ховаючи люльку. Ще трохи постоявши та померзнувши, вона плюнула через плече, і пошкутильгала нагору...