Коли час іти...

Альберта трохи дратувало, що Никифор змусив його одягнути брудний балахон, та потягнув його через зарослі в саду, нічого не пояснивши. Але чародій був у гарному настрої, тому запитувати почав лише коли дружинник поліз на паркан:
          - І що це ми робимо?  
          - Ми йдемо за покупками   -  відповів Чіпка, простягаючи йому руку.
         Коли вони опинилися на тій стороні, Альберт знову вимагав пояснень.                 
          - А я думав, що коли у тебе є знайомий, чи навіть сестра з особистим маєтком, то потреба в якихось там покупках відпадає! 
          Дружинник натягнув капюшон так, аби більшу частину обличчя закривала тінь. Альберт механічно зробив те саме. 
          - Цікавий у тебе хід думок...  -  згодом відказав Нек  - А тепер за мною!  
           І вони попрямували до ринку. Альберт про себе відмітив, що вдень місто виглядало ще дивнішим, але по своєму прекрасним! 
           Будинки були такого ж типу, що й у селах, але дещо багатіше прикрашені, й системи будинків, що з'єднуються між собою павутиною, кам'яними містками, та спільними стовбами спуску були масштабнішими. Так все місто нагадувало величезну павутину, на яку в довільному порядку розкидали кубики різних розмірів та зверху присипали ще більшою їх кількістю! 
         Але разом із хаотичністю місцевої архітектури, все тут здавалося більш ніж логічним і доречним! 
          Проте Альберт все одно не бажав би потрапити у центр міста без карти, або хоча б компасу! 
          Добре, що ринок був не далеко. Але й такий шлях був не без труднощів. Якби не те, що Ківотут добре облаштований під туристів, які не можуть збиратися стінами, то хлопцям довелося б дістати десь альпіністське спорядження, аби лишень подолати кілька десятків метрів до ринку. Та й вночі вони навряд чи доїхали б до маєтку.
    Хай там як, а дві таємничі фігури в капюшонах таки дістались ринку. Він також удень виглядав зовсім не так, як вночі. Він був більш... Живим! 
         Павуки бродили туди сюди, швидко переміщуючись  між шатрами з товарами, які були з'єднані між собою павутиною, та драбинами, якими доводилось користуватись чужоземцям. 
          Що до чужоземців, то їх було не так мало, як можна було б подумати. 
         Там бродив високий орк, поважно склавши руки за спиною, й виглядаючи, де б дешевше придбати казанець для плову. 
          А там, розштовхуючи всіх, і з недовірою кидаючи у різні боки всякі прокльони, йшов гном, що якраз намагався знайти дешевше пиво. Якщо не забувати, про війну між Арією та Князівством Гномів, то його неприязнь була більш ніж зрозумілою. 
         Біля прилавка з фруктами копач  намагався привернути увагу кентавра, й обманути його на гроші, пропонуючи "магічний" амулет, що знімає прокляття. Хоча Альберт міг з упевненістю сказати, що та цяцька могла слугувати лише оберегом від комах.
         Сам кентавр не слухав копача, він чекав, поки продавець із верхнього прилавка з м'ясом спустить йому кошик з ковбасами, (бо ж для кентаврів зазвичай сходи будувати не люблять), й скаржився собі під носа на жінку, яка нагримала на нього, й мало не силоміць витягла  з шинку, змусивши піти на ринок.
        Поки чарівник зачудовано спостерігав за звичайним, колоритним життям в далечині від війни, та дисциплінованого порядку  ВТЗ (себто від усього, що він раніше бачив), Никифор скуплявся біля прилавка з продуктами, паралельно вслухаючись у розмови людей. 
           Через деякий час він підсів за стіл, біля невеличкого шинку, (всередині якого уже ніхто не поміщався) й вслухався в розмову двох жінок, що певно прийшли по своїх чоловіків, але саме розговорилися.
           - ...А чого це така метушня серед вартових?  -  після кількох хвилин звичайного пліткування, нарешті видала цікаве запитання одна із них. 
           Друга злодійкувато озирнулася, й тихо (але так що всі навколо чули), прошепотіла:
           - Я тобі скажу, але ж ти нікому!  
           Подруга кивнула, в знак згоди, й вона продовжила. 
           - У моєї подруги є сестра, чий наречений служить вартовим! І він по секрету їй розповів, що пан Вандреляк наказав перекрити всі виїзди з міста, та оточити маєток самої Мудрої Василіси! 
           Тут уже й Альберт, що стояв неподалік, вкинув своє вухо у розмову. 
           - Та йди ти!   -   прошепотіла перша. 
           - Клянусь чим хочеш! 
           - А чим же вона йому не вгодила? 
           Друга знову злодійкувато озирнулась, та не менш злодійкувато продовжила:
           - Кажуть, що вона прийняла у себе вдома тих чужинців, що вчора гасали тут із солдатами! Але ось що точно змусить тебе просто впасти! 
           - Та кажи вже!  -  нетерпляче вигукнула подруга. 
           - Вона прихистила у себе... відьму!
           - Брешеш...  - зачудовано протягнула перша. 
           - Та побий мене грім, якщо я брешу!   -  гордо відказала друга. 
           Вони ще продовжували щось говорити, але Никифор та Альберт уже маневрували між перехожими, рухаючись до маєтку. 
           - Чорт забирай!  - вигукнув Альберт  - Треба попередити Василісу! 
           Никифор схвально кивнув. Вони дійшли до того місця, де перелазили через паркан, й заклякли! 
             Там уже стояла група солдатів, які жваво обмінювались жартами. 
            Хлопці обійшли огорожу з різних сторін, і усюди вже стояли вартові.  А біля воріт вони мало не побудували табір! 
      Альберт почав уже нервувати, й запитально подивився на Чіпку. Той задумливо оглянув стіни навколо, й нарешті скомандував: 
           - Сюди!  - з цими словами він обережно підійшов до кущів, біля одного з дубів, які росли де-не-де навколо маєтку. 
           Спритно забравшись на нього, він знову допоміг чарівнику залізти непоміченим. 
           - І що далі?   -  поцікавився той. 
          Нек демонстративно став на одну з гілок, й почав обережно рухатись до її краю, якраз майже над стіною. Гілка із загрозливим скрипом нахилялась, але вартові поки не звернули уваги. 
          - Підштовхни мене!  
          Альберт все зрозумів, й виставив руку. В цей момент дружинник стрибнув, й за допомогою магії обережно приземлився на тому боці. 
           Після цього чарівник теж обережно повторив дії друга, й не без деяких вагань все ж зміг стрибнути, й перенести себе на той бік. 
           Никифор поплескав його по плечах. 
           - Гарно спрацьовано!   -  сказав він, дивлячись, як друг переводить подих. 
          - А були сумніви?   -  намагався усміхнутись Альбі, але через запаморочення в нього це слабо вийшло. 
           Вони побігли до маєтку. Там їм на зустріч уже вийшла Василіса. 
            - Де це ви вештаєтесь!  - вигукнула вона  -  Альбі ще не закінчив переливання, і б'юсь об заклад, ще й перемотався неправильно! А ти ще навіть не починав лікування! 
          - В кого ти така балакуча?  -  вигукнув чарівник. 
         Никифор усміхнувся, але було не до уїдливих коментарів. 
         - Слухайте, у нас не так багато часу! На тебе полюють Ківотутські солдати! 
         Дівчина враз стала серйозною, й перепитала:
         - Що? Чому це? 
          - Вони дізнались, що ти допомагаєш відьмі. 
          - Ось тільки - як?   -  не второпав чарівник. 
          Василіса сплеснула в долоні:
         - Дійсно! Як? А хто вчора на все місто кричав: "Ми друзі Яги! Ми друзі Яги!"       
         Альберт теж збирався щось відповісти, але його перебив Никифор:
          - Поки вони не йдуть на штурм, але уже оточили територію маєтку...
          - Вони й не підуть на штурм  - усміхнулася Василіса  -  У нас договір, а для арійців це не пусте слово. 
          Усмішка раптом спала з її обличчя. 
          - Хіба що вони пошлють за дозволом королеви...  - задумливо протягнула вона.
          - І скільки у нас часу?  -  запитав Никифор. 
          - Близько трьох-чотирьох днів...   - замість дівчини невесело відповів чарівник. 
          - Кепсько...
          Так вони стояли кілька хвилин. З рештою Василіса зітхнула:
          - До-о-обре... Нумо зайдемо до середини, не треба стояти у них під наглядом. Я щось придумаю...  
           І ніхто не став сперечатись.