Варті сотні!

       Навколо було чутно лише важке тупотіння величезних курячих ніг, скрип  дерев що падали, та безжальний стукіт копит.
     Ні, це не найгустіший ліс, який доводилось долати Хатинці, але це не означало, що пройти його їй буде за іграшки. 
    Дерева значно уповільнювали рух, тому кіннота зрадників швидко наздогнала Хатинку, не дивлячись на невеличку фору. 
       І поки Хатинка на межі своїх сил намагалася відірватись від переслідування, Альберт та Никифор з усієї сили намагались не випасти з неї. 
         Їм вдалося занести Ягу до середини, й покласти на стіл (який відьма завбачливо прибила до підлоги вже давно). За допомогою мотузок вони закріпили її на столі, аби вона не падала під час руху. 
         Коли з цим було покінчено, хлопці попадали без сил на підлогу, деякий час не міняючи положення. 
        Нарешті Альберт усе-таки наважився витягнути меч з живота. Кров почала литись з новою силою, але якби чарівник залишив усе як є, то з такими кульбітами меч згодом поперерубував йому усі нутрощі. 
      Дружинник спромігся підвестися, та допомогти Альберту припекти рану жаринкою з печі, після чого перев'язав.
          Потім він оглянув свої рани. В нього були переламані мало не всі кістки. А один з ударів Герцога розкрив ледь загоєну рану, що залишив жрець тіні. З неї дружинник і почав. 
           Він пояснив Альберту, як припекти та перев'язати її. Той усе зробив, і дружинник взявся вправляти собі на місце ті кістки, які не були роздроблені в пил.  
       Чарівник тим часом борючись зі слабкістю, що викликана отрутою, нахилився над Ягою, та послухав пульс. 
           - Серцебиття слабшає!  -  Застогнав він. 
        - Пошукай десь на полицях потрібне зілля! - Вигукнув Нек, якраз вправляючи щелепу   -  Де-де, а тут повинне бути зілля зцілення! 
       У Альберта не було сил говорити, але він кивнув, і поплентався до шафи, пару раз ледь не впавши.  
        Никифор зробив останнє зусилля, повертаючи на місце спину. Почувся хруст, і у нього потемніло в очах. Проте він не встиг злякатися, оскільки зір згодом повернувся, і йому стало трошки легше. 
        Нарешті він підвівся, та взявся перев'язувати Ягу знову, оскільки старі бинти вже ослабли, й розм'якли від крові.
       Раптом Хатинка здригнулася. Якби Альберт не встиг зачинити дверцята шафи, то всі зілля вже б розлились по підлозі. 
          Неку довелося залишити Ягу, й визирнути у вікно. 
       Вершники таранили, штрикали зброєю, й рубали ноги Хатинки. До цього часу вона трималася. Але у гру ступив якийсь льодяний вершник. Своєю величезною булавою він ледь не розтрощив ногу Хатинки на друзки. Вона стрімко змінила напрямок, і зашкутильгала якомога далі від велетня, який ще деякий час намагався розвернутись.
         Воїн знову під'їхав до Хатинки, але зараз він побачив Никифора, що якраз вибіг на ґанок з мечем наголо, й залишив лапу будівлі в спокої.
      Його кінь наблизився до ґанку, й солдат одним стрибком подолав перегородку, та вступив у бій з дружинником!
     Никифор зміг заблокувати перший удар своїм мечем, але цей маневр змусив його поранене тіло здригнутись від болю. Між цим ворог навалився усією своєю вагою на булаву, й меч Нека почав тріщати.
    Дружинник зібрався з силами, й стрімко ступив назад, від чого супротивник ледь не впав, але в польоті зміг вдарити його ліктем по голові. 
   В очах знову потемніло, і на цей раз Чіпка не був упевнений, чи вистоїть він. Але інстинкти спрацювали раніше, ніж зір, тому, лише відбивши кілька атак він помітив, що на нього нападали, й нарешті отямився.
   Льодяний воїн спантеличено тримався за щелепу, не розуміючи - як його ворог відбився від нього в сліпу? 
    А дружинник відчував, що йому ледь вистачить сил на тривалий бій у такому дусі, тому він зробив швидкий випад зліва, й поки туди сунула величезна булава, він ухилився вправо, й зробив нищівний замах мечем! 
       Навіть у такого бугая не було шансів, і він випав з ґанку трохи пізніше за свою голову. 
     Поки Нек переводив дух, за міліметр від його вуха просвистіла стріла. Потім іще одна, й іще одна! 
      Вершники бігли  попереду Хатинки, й обстрілювали його. Один із них дістав мотузку, й підступно закинув імпровізоване ласо Никифору на шию. 
       Той від неочікуваності ледь не піддався, й не вилетів за ґанок вслід за мотузкою! Але в останній момент він вчепився за перегородку, схопився рукою за мотузку, й потужно смикнувши скинув вершника з коня. Після цього він звільнився від мотузки, й поспішив зникнути в середині. 
      Альберт, що зосереджено щось читав на якійсь банці, зараз підвів погляд на дружинника, й вигукнув:
     -   Здається - знайшов! Тут написано "Для зцілення ран"!... Щоправда...  - Трохи  менш піднесено пробурмотів він. 
     - Що?  -  Стомлено прохрипів Никифор, упевнившись, що ласо не зламало йому шию.  
        - Воно якесь в'язке! Можливо це не зілля... 
   Дружинник оглянув знахідку Альберта. Згодом скомандував:
     - Цією штукою треба намазати її рану, а потім трохи розбавити залишок водою, й дати випити! 
       Чарівник слухняно дошкутильгав до столу, все частіше розтираючи скроні, й майже зацікавлено спитав:
          - А звідки ти це знаєш? 
      - Просто знаю...  - Відмахнувся Никифор, стурбовано дивлячись у вікно.
       Хмара переслідувачів, що порівнялись із  Хатинкою, все густішала. Але навіть не це привертало увагу. Метрів за тридцять звідси виднілось щось чимале... Воно рухалось... 
     Спочатку Никифор придивився, й вирішив, що це віз, тим більше, що його тягнули коні. 
   Але, коли стомлені очі усе-таки  сфокусувались, Дружинник побачив, що тварини тягнули зовсім не воза... Вони тягнули гармату! Гармату, яку зараз заряджав, і направляв у бік Хатинки якийсь відчайдушний солдат-зрадник. 
       Чіпка прокричав майже одночасно з гучним пострілом: 
        - Лягай!!!  
   Жахливий гуркіт вдарив по вухах усіх присутніх... Хатинку розірвало, й перекинуло. Дверцята шафи відірвалися, й на підлогу почали падати усі пляшечки, колби та банки що там були. Знову пролунав вибух... 
                                            
                                         *  *  *
    Після хвилини важких зусиль, Альберт нарешті спромігся відкрити очі. Навколо щось змінилось, і його напружений мозок деякий час не міг зрозуміти що саме.
    Коли слух повернувся, Альберт спрямував свій погляд в сторону, звідки долинав брязкіт. 
      Там Никифор відбивався від невеличкої групи ворогів. Коли чарівник зрештою повністю оговтався від гудіння в голові, усі шестеро солдатів були знешкоджені, а Чіпка переводив дух, обпершись об дерево. 
   Дерево? Так, дерево! Посеред розтрощеної хатинки височіла величезна яблуня, що нагадувала скоріше дуб. Лише завдяки її гілкам уцілілі стіни не падали, а відсутність даху була не так помітна. 
     Сама Хатинка не рухалась. Якби навколо не було стільки галасу, можна було б розчути її слабкі кудкудакання. 
     Окрім дерева, збоку ще виднілася величезна мухоловка, трохи далі льодяна брила,  там невгамівне полум'я, і ще купа інших слідів розбитих банок. 
       Нек кинув погляд назад, і побачивши Альберта, стрімко підбіг до нього, й допоміг підвестися.
     - Як ти?   -  Стурбовано запитав він, краєм ока подивляючись на величезну діру в стіні.
     - Нормально... - Ледь живим голосом прохрипів чарівник, борючись з отрутою. 
     Дружинник оцінювально подивився на друга, й відказав:
   - Посидь тут, біля Яги  -  Він вказав на відьму, яку Альберт устиг потягнути за собою на землю, під час вибуху.  - Якщо зможеш, знайди якісь уцілілі зілля, що можуть допомогти! 
      Чаклун не став сперечатись, й сповз на землю, біля Яги. 
      - Ми більше не зможемо тікати, так?  -  Важко дихаючи запитав він. 
       Дружинник похитав головою, розвертаючись до виходу:
       - Ні, нам залишається тільки відбиватись, не підпустити їх до Яги, поки вона трохи не одужає! 
       - І ми впораємось?   -  Похмуро поцікавився Альберт, виливаючи залишки цілющого зілля на губи старої відьми. 
        Нек, якщо чесно, був не менш стомлений та поранений ніж Альбі,  й розумів це. Але випрямився, й не подаючи виду відрубав:
            -  Так... Повинні!  
          З цими словами він взяв іще один меч у другу руку, й попрямував до виходу. 
           
         На нього одразу накинулось троє солдатів. Йому було важко підіймати руки, бо одразу починали боліти ребра. Але він все-таки зміг відбити град ударів, що одночасно посипався на нього, й через якусь хвилину нападники були переможені. 
     "Все добре!" - Заспокоював себе Нек  - "Лише кілька подряпин не завадять дружиннику! Головне не пропускати удари, й вчасно давати відсіч, і все вийде!" 
      Між тим із за дерев показався новий гурт ворогів. Близько п'ятнадцяти!  Добре, що не на конях. Схоже, вони оточують місце аварії, тому не накинулись всі одразу. Никифор прикинув, що Хатинку переслідувало не менше сотні вершників. 
      "О боги! Допоможіть!"  -  Спохмурнів Никифор, і кинувся в бій! 
       Він відбив перший удар... другий... третій!... Випад... Мінус один... Випад... Ще один... блок... Пропустив... 
      Через хвилин п'ять він так-сяк поборов з десяток ворогів, а тим часом до них приєдналось ще стільки ж. 
       Ще Нек краєм ока помітив, що на пагорб неподалік заїхала та сама гармата, і навколо неї крутиться кілька людей. Схоже, вони будуть робити "контрольний постріл" по Хатинці! 
       Дружинник став з новими силами пробиватись крізь натовп до гармати.
        Якийсь юнак ледь не зняв йому голову з плеча своїм мечем, й закрився від удару щитом. Никифор не розгубився, й відштовхнувшись від щита стрибнув на кількох солдатів ближче до гармати, й потужним помахом мечів прикінчив їх. Потім стрімко розвернувся, й кількома ударами "зняв" ще трьох, потроху задкуючи до гармати.
         Один із націлювачів нарешті помітив, що дружинник вже майже поряд, й скомандувавши "Блі!!!" Схопив молота, й кинувся на нього!
         Никифор чудом вивернувся від безжального удару, й схопивши його за ногу перекинув ним ще кількох солдат. 
          Фетиль на гарматі майже догорів, коли Нек ударив по ній, змусивши розвернутись на гурт лукоморців-зрадників. 
      Вибух розкидав їх по галявині, й дезорієнтував супротивників, що оточили Никифора. Завдяки цьому він більш спокійно розібрався з ними. 
       
         Тим часом Альберт зловив себе на тому, що втратив свідомість, поки шукав зілля. І якраз вчасно прокинувся, бо над ним заніс сокиру нежданий гість!
         Чарівник вивернувся від удару, й обхопивши руками ногу ворога, повалив його на землю, після чого добив мечем, що лежав неподалік. 
      Хвиля бадьорості потроху відходила, втім Альбі помітив на підлозі, біля мерця майже цілу пляшечку з зіллям!
        Він жадібно схопив її, й вчитавшись в напис, закричав:
      - Чіпко! Я знайшов те що треба! Це "Настоянка сили"! Дає прилив енергії, й збільшує показники сили в кілька разів! 
     Дружинник якраз відбив удар сокири, й добив ліктем нападника, після чого закричав у відповідь: 
        - Випий її!  
        Альберт спантеличено вигукнув:
        - Але ж я не майстер бойових мистецтв! 
       - Тобі потрібна сила, аби чинити опір отруті!  - Пояснив Нек  -  Інакше вона візьме гору, й тобі не жити!  
     Чарівник збирався заперечити, але через вікно до Хатинки проник ще один солдат. Альберт тільки й встиг, що випити зілля, та заблокувати удар мечем. 
      Ворог відступив, й з новою люттю накинувся знову! Альбі не встиг заблокувати цей удар, тому просто вивернувся. 
        І вже коли солдат замахнувся знову, чарівник раптом відчув прилив сил! 
       Меч не встиг опуститись йому на голову, як солдат відлетів у інший куток стіни, й розбив голову об підвіконня. 
        Чарівник підійшов до вікна, й побачив, що з того боку лісу теж наближається чималий загін! 
       Тому Альбі не гаючи часу вистрибнув на вулицю, й почав чаклувати! 
      Величезний розряд блискавки убив наповал перший десяток нападників! Потім земля почала розриватися на гігантські шматки, й  давити ними решту! Наступний гурт підняло високо над землею вітром, й кинуло об землю! Ще кілька людей раптом загорілися, а на решту напала їхня ж зброя! 
      Тепер з цього боку неприятель став йти більш обережно. 
         
      Дружинник скористався тим, що останній ворог відволікся на гурт своїх союзників який здійнявся над землею, й добив його важким ударом держака меча. 
       Коли нещасний упав без духу, Чіпка впав поряд, й залишився так лежати, не відпускаючи зброю з рук, й хапаючи ротом повітря. 
         Так було чудово просто лежати, не бігати туди сюди, й не махати зброєю! Не йти попри біль, не відбивати чиїсь удари, й не метушитись! Просто лежати! Він віддав би все, за те, щоб просто вмерти тут, й залишитись лежати вічно! Але знав, що не може так вчинити. 
     Раптом почувся стукіт копит... Нек повільно підвів голову, яка до цього часу розслаблено лежала, занурившись обличчям в грязюку й кров. Він побачив не менш як два десятки вершників, й з десяток піхотинців, що бігли вслід за ними. Уся ця зграя невблаганно наближалась.  
        - Ви що, жартуєте?! - Голосом,  сповненим розпачу й втоми, ладний кричати пробурмотів Никифор, й швидко став на ноги.  
      Перший вершник вже наблизився до нього, й замахнувся списом.   
   Нек намагався заблокувати удар, але через біль неочікувано не зміг підняти руку, й спис жорстоко вдарив у свою ціль...  
      Наконечник сковзнув по броні, лише роздерши її, але зламавши ще уціліле ребро, а вершник проїхав далі. 
      Скориставшись миттю, яку дружинник був оглушений біллю в ребрі, другий вершник збив його з ніг своїм ударом списа, який теж лише пробив броню, але збив йому дихання. 
  Третій вершник завдав вирішального удару сокирою!..  Але дружинник прийшов до тями, й ухилившись від удару схопив вершника за ногу. Потім, нехитро крутнувшись опинився в сідлі, залишивши колишнього вершника "за бортом". 
       Після цього він направив коня назустріч першим двом вершникам, що якраз розвернулись, і коли він проїхав між ними, завдав подвійного удару, прикінчивши обох! 
      Потім він розвернув коня, й понісся у натовп інших вершників!  
           
     Солдат скрикнув від болю, й повалився на землю. Альберт обперся руками об коліна, й переводив дух. Після використання досить потужних заклинань сили знову почали залишати його.  
       Він периферійним зором помітив ворога, й створивши вогняну кулю став у бойову стійку. 
    Супротивник спантеличено закляк, але потім скрикнув,  й накинувся на нього. 
    Альбі заблокував удар меча вогняною кулею, й розплавивши зброю, запустив її солдату в обличчя. 
      Із за дерев показалася нова хвиля нападників, й Альберт стомлено зв'язав і розплющив їх корінням дерев. 
    Ще кілька вогняних сфер, поривів вітру, мініземлетрусів, й кам'яних дощів, і через десяток хвилин усі вороги були переможені.
    Чарівник без сил упав на коліна, й намагаючись відхекатись зауважив, що з цього боку стало тихо... 
            
      Кінь стомлено повалився набік. Зараз, вилазячи з під нього, Никифор помітив кілька стріл, що стирчали у тварини з боку. Він співчутливо провів коню по животу, й знову став до бою!
      Останній вершник маневрував серед купи некерованих коней, й розлючено їхав на дружинника, натягнувши тятиву лука до упору.
       Нек тільки й устиг, що вивернутись, тому стріла лише пробила йому ногу наскрізь. 
     Ледь витримуючи біль, він метнув один із мечів у вершника. Той не очікував такого, тому зміг лише скрикнути, й вже мертвим випасти з сідла.
      Ще десяток піхотинців Никифор, так-сяк переборюючи біль, подолав, раз-через-раз пропускаючи удари, й отримуючи поранення. 
      Тільки він штовхнув на землю останнього бездиханного супротивника, й збирався витерти очі від крові, як на нього накинулись збоку!
      Коли він усе-таки протер очі, то побачив трьох льодяних людей, які загрозливо сунули на нього. 
     Один із них замахнувся мечем - Никифор заблокував удар, другий вдарив булавою - Никифор заблокував, третій зайшов збоку, й страшним ударом ноги відкинув його на кілька метрів. 
       Хоч як було боляче, Чіпка не дав собі впасти, й відбив новий удар меча, й поки булавоносець наближався, він прослизнув зліва за спину мечника, й з усієї сили вдарив між лопаток.  
     Удар був таким потужним, що поранена рука Никифора не витримала, й меч відлетів кудись убік. У служителя тіні не було шансів, й він упав без духу. 
     Беззбройний Нек ухилився від помаху булави, але на нього замахнувся мечем другий. Дружинник встиг лише закритись руками. 
      Меч сковзнув по броні, але пролунав хруст, Никифор скрикнув.  Його врятувало від удару булавою те, що він упав без сил на землю, й страшна зброя промахнулась. 
   Льодяний воїн переможно замахнувся булавою в останнє... Й зі страшним криком упав на землю! 
      Його напарник побачив, що його броня розплавлена, і звідти йдуть маленькі електричні розряди! 
    Солдат поглянув убік, й побачив Альберта, який намагався вистрілити знову, але вже не мав сил чаклувати, й неначе п'яний ішов до нього. 
     Йому це не сподобалось, і він з бойовим кличем накинувся на чарівника. 
       Альбі ледь знайшов сили, щоб підняти щита, але одразу впустив його з рук, коли по ньому пройшовся потужний удар! 
      Він нахилився, щоб підняти якусь зброю, але одразу був оглушений новим ударом з кулака!
      Чарівник повалився на землю, а велетень уколов його мечем у голову. Альберт устиг обхопити лезо з обох боків, й стримати його. 
      Бугай розлючено навалився усією своєю вагою, аби проштрикнути нарешті супротивника. Альберт тримався, але з порізаних рук уже почали текти цівочки крові... Ще трохи й... 
      Раптом велетня скинув з Альберта Никифор. Він обхопив його за шию, й душив ззаду. 
       Два воїни деякий час боролися, але дружинник нарешті зміг скинути зі свого супротивника шолом, й крутнувши голову прикінчити його... 
      Супротивник розм'як, і вони вдвох повалились на землю. Все скінчено!
    Никифор волів би залишитись лежати так, й бути придушеним трупом, але знав, що не може цього допустити. 
     Він підвівся, й допоміг піднятись Альберту. Не говорячи ні слова, вони пошкутильгали до розламаної Хатинки.  
      Впевнившись, що Яга ціла, й хоча вона ще не прийшла до тями, стан її покращується, хлопці сіли на підлозі біля "дверей". 
       Вони просто сиділи, обпершись на стіну, не говорячи ні слова. Очі кожного були наповнені нескінченною печаллю та втомою. Здавалося, що сльози от-от потечуть їхніми щоками.
     Раптом біля Никифора щось гупнуло. Хлопці напружено повернулись в цю сторону, хоча ні один не спромігся встати. 
    Нек усміхнувся. Він підняв  яблуко що впало, й тремтячою рукою подав Альберту. 
      - Хочеш перекусити?  - Неприродно весело, на межі істерики, прохрипів він. 
      Чарівник кисло усміхнувся. За мить усмішка стала ширшою. І ось він уже істерично сміявся, закинувши голову, й беручи до рук яблуко. 
       Згодом істеричний сміх перекинувся й на дружинника. Декілька хвилин поранені, закривавлені й знесилені люди просто сміялись, і цей сміх скоро перейшов у розпачливий, тихий плач.   
          Яблуко ніхто так і не з'їв...