Зрада!

Через два дні, три армії лукоморців залишили столицю. Компанія ж наших героїв затрималась, поки Яга поповнювала запас місцевих рослин, Альберт навантажував вільний простір у Хатинці їжею в дорогу, а Никифор чекав, поки йому видадуть нову форму.
           Зрештою, коли справи в Богатир-граді закінчилися, Хатинка бадьорою ходою наздогнала військо Зорі у вечері того ж дня.
           Ще два тижні тривала подорож до селища Ткац, біля якого, по плану повинна проходити битва. Скоро здалеку можна було розгледіти село біля висохлого Дару. 
          Військо обережно підійшло до берега  річки. До цього моменту Яга сумнівалася, як така кількість людей може взагалі десь причаїтися? Але виявилося, що цей берег не тільки нахилений під кутом так, що у лежачому стані зі сторони села можна не помітити людину, до того ж увесь берег був вкритий високими чагарями та молодими деревами.  
        Поки десяток солдатів обережно спустився до Ткацу, щоб евакуювати селян,  решта готувала позиції для обстрілу. З десяток гармат встановили по всій довжині найвищої лінії берега. 
      Трохи позаду, аби не кидатися ворогу на очі, влаштували табір, біля якого "припаркувалася" і Хатинка. 
         Через годину гурт селян уже йшов у сусіднє село, аби про всяк випадок попередити їх, і разом попрямувати до найближчого міста. 
              Все що тепер залишалось робити - це чекати. 
       Зоря не наважувалася посилати шпигунів уперед, побоюючись, що ворог може викрити їх, і розкусити план. 
           Після кількох годин очікування, усі навколо нервово намагалися знайти собі місце. 
         І цариця не стала виключенням. Вона вже упріла у своїй броні, але не звертала на це уваги. Тримаючи у руках шолом, вона напружено вдивлялася в горизонт.
      Біля неї поруч було четверо воїнів, та командир охорони.   
        Він нервово подивлявся в далечінь, пару хвилин ходив туди сюди, тоді оцінювально дивився на царицю. Так повторювалось кілька годин. Нарешті він наважився звернутися до неї:
         - Ваша світлосте! Ворог ще не з'явився, і я думаю ще не пізно нагадати вам, що ваша присутність не обов'язкова. Ви можете повернутися до Богатирграда, а командувати боєм буде генерал-аншеф. Вас ніхто не осудить за це. 
        - Ні, я повинна тут бути! - Похитала головою Зоря.  -  Я відчуваю, що Герцог буде тут! Я повинна його зустріти! Він заплатить, за те що заподіяв нам... 
          Останні слова вона сказала, стишуючи голос. 
          - Як скажете...  -  Зітхнув командир. 
    Зоря, яку ця розмова вивела з трансу, оглянулась довкола. 
     Трохи збоку від неї був натовп солдат, частина яких була поставлена спостерігати за горизонтом, а частина порозбивалася на невеличкі компанії, й просто чекала. Серед цього натовпу, під великим каменем сиділи Никифор, Альберт і Яга. Відьма та чарівник сиділи, обпершись спинами на камінь, а дружинник сидів навпроти, й спостерігав.  
     Зоря наблизилася до них, й побачила, що Альберт зосереджено читав якусь книгу, а Яга перебирала якісь маленькі пляшечки, що висіли на її поясі. 
      - Я хотіла б знову вам подякувати, що ви зголосилися допомогти!  - цариця звернулася до присутніх. 
        Яга підвела погляд, й театрально махнула рукою:
     - Пусте! Коли на вас наступного разу нападе ворожа армія - звертайтесь!  
    - Нам аби цей раз пережити  -  Похмуро зауважив Альберт, не відриваючись від книги.
         Настала незручна тиша. 
       - То... Ви задоволені новим каптаном? Кращі ковалі та кравці постаралися зробити щось максимально схоже на форму дружинника -  Запитала Зоря у Никифора. 
        Його новий одяг був схожий на старий, навіть кольору того ж самого. Але звісно виглядав новіше, й більш гарно та чисто аніж старий. 
       - Так, цілком  -  Запевнив дружинник  - Тут більше кишень, а також  товстіші внутрішні захисні плити. Тепер мене буде важче поранити рублячими ударами, проте я досі вразливий для колючих. 
       - Отже, це означає, що ви задоволені?  -  Спантеличено усміхнулася Зоря. 
          - Так.
          - Чудово.  - Вона полегшено зітхнула. 
     Нек відвів погляд від степу за селом, й глянув на Альберта. 
          - Чим ти зайнятий?
      - Шукаю формулу, завдяки якій зміг би скоротити заклинання, аби більш точно завдавати удару, після того, як війська підуть у ближній бій. 
      - Усе-таки, шкода, що ВТЗ не згодилась допомогти. Якби нам ще хоча б пару таких чарівників як ви.  -  Зоря присіла біля них. Охорона стала за її спиною  -  Ми б точно перемогли.  
          Альберт голосно хмикнув:
         - Повірте, і сотня таких як я не допомогла б нічим. Вся справа у книзі!   -  Він демонстративно помахав нею.  -   Тут заборонені заклинання. Цієї книги не можна чіпати людям до п'ятдесятого семестру.
       - Що у цій книзі корисного, коли ти після найпростіших заклинань ледь живий?  -  Вигукнула Яга таким голосом, що усі присутні мимоволі всміхнулись. 
       - Що так, то так  -  Зітхнув Альберт.   - Але ж на деякі заклинання у мене вистачає сил! 
            - І то слава богам!  -  Згодилась Яга. 
       Так компанія весело розмовляла деякий час. В якусь мить вони навіть втратили рахунок часу. 
       Але чім довше часу проходило, тим більше нервували всі навколо. За час походу Зоря побоювалася, що ворог обмине місце засідки раніше, ніж вони туди дістануться. 
        Тому тепер усіх дивувало, що їм доводиться так довго чекати.  
     До заходу сонця ще години  чотири, але воно уже потроху хилилося униз. 
     Останній раз, коли хтось говорив, був годину тому. Зараз кожен насторожено спостерігав за горизонтом. І навіть Альберт сидів у напруженому мовчанні. 
      - Дивно... - Сказала Зоря.  -  Судячи зі швидкості їхнього просування, та звіту розвідника, вони уже давно повинні бути тут! 
        Никифор суворо подивився на неї. 
        - А чий це розвідник? - Запитав він.
        -  Григора Темноокого... А що? 
   - Стоп-стоп-стоп! - Вигукнув Альберт, стрімко повернувшись до дружинника.  -  Чи не хочеш ти сказати... 
          - Так. Цілком можливо.    
     Усі збентежено обдумували сказане. Зоря упевнено похитала головою:
    - Це виключено! Неможливо! Він же на нашому боці!  -  Із кожним словом, впевненості в її словах було все менше. 
           - І що робити? - Втрутилася Яга. 
           Зоря оглянула своє військо. 
       - Можливо, треба розвідати місцевість... - зрештою заговорила вона. -  Цілком може бути, що ворог обійшов нас з тилу - якщо серед нас є кріт. Я накажу своїм особистим шпигунам, може вони... 
         - Горизонт!!!  -  Вигукнув якийсь чоловік, і багато хто підхопив його крик. 
       - Хай мене холера цапне!  - Вигукнула Яга, поглянувши на північ  - Вони йдуть!  
      Тепер усі бачили, як із-за горизонту виходить довга темна смуга льодяних людей. А за нею ще, і ще.
        Усі присутні полегшено зітхнули. Командири поспіхом роздавали людям накази. Усі затихли.  
            Серед людей покотився шепіт - "Починається!".
                             
                                     
                                     *  *  *
         Кіннота заїхала у село першою. Серед них обережно проїхав і жрець тіні.  Решта льодяних людей обминула село, й зупинилося чекати розпоряджень біля берега.  
         Вершники обнишпорили кожну вулицю. Дехто навіть заходив до будинків. 
       Жрець же стояв у центрі, й задумливо дивився на інший берег. Через якийсь час до нього під'їхав один із підлеглих. 
      - Вибачте мені, пане! - Поклонився той  - Але у селищі немає жодної живої душі. Деякі будинки взагалі пусті! Що нам робити? 
         Жрець нічого не відповів, тільки продовжив дивитися через річку. 
            - Пане?  - Перепитав воїн. 
            - Обережно!!!   -   Почувся чийсь крик. 
       Вони не встигли нічого зробити, як з неба на них полетів дощ із вогняних стріл.
         Гарматні ядра прополоскали берег. Раптом земля під ногами почала горіти!   
        Ті хто залишився живим після усього цього, намагалися перегрупувати розладнані ряди, і не даремно, бо через засохлу річку на них летіла хвиля лукоморської кінноти!   
                           
                                          *  *  *
           Альберт переводив дух, після "вогняної землі". Яга уже шкандибала до Хатинки. Зорі подали коня, і вона очікувала, коли настане час для другої хвилі. 
         - Не підвезете?  - Не дожидаючись відповіді, Никифор забрався на коня позаду цариці. 
            - Так... Звісно... - Спантеличено відповіла та. 
        Йому пропонували видати коня, але Нек відмовився. Він не дуже любив їздити верхи. 
         Перша хвиля знесла  кілька рядів ворога неначе траву косою. Після кількахвилинного бою, воїни тіні усе-таки навели лад у строю, і почали давати жорстоку відсіч. 
         Залишки лукоморської кінноти повернули назад. У хід пішла друга хвиля. 
         Кінь Зорі потужними ударами копит понісся на зустріч неприятелю. 
           Никифор відчув, що цариця знервована. 
           - Ви умієте битись?  - Запитав він. 
     - Так, звичайно!  - Відповіла вона  - Мене вчив Чорномор... Але... Усе ж, то було давно.
         Між тим, вони уже давно об'єдналися із залишками першої хвилі, й наближались до вже готового ворога. 
          Никифор підвівся, й уже стояв  на коні, діставши меча і сокиру, й готуючись до стрибка. 
           - Головне - не спішити відбивати удар.  - Сказав він.  - Найкраще відбивати удар в останній момент. Ворог може втратити рівновагу, й стати доступною мішенню. 
         Після цього, майже перед зіткненням військ, Никифор стрибнув на одного із ворожих вершників, й скинув з коня.   
        Розпочалася страшна битва. Пил, дим, кров усе летіло в різні боки. 
           Де-не-де Альберт викликав невеликі вогняні зони.
     Дружинник у гущі битви "зняв" з десяток тіньових солдатів, і зайшов мало не в тил ворога, де розміщувалась піхота.  
     В якийсь момент до них на повному ходу спустилася Хтинка. 
    На її даху, тримаючись за димар сидів Альберт, і чаклував різноманітні чари проти ворога. 
      Яга сиділа біля вікна, разом з якимось солдатом. Вона вишукувала усілякі колби із зіллями, та давала йому їх кидати. Тому де-не-де  на полі бою спалахували вибухи, виростали хижі рослини, люди перетворювались на камінь, або розчинялися в кислоті. 
     На ґанку розмістилися найкращі лучники та арбалетники, яких тільки видали відьмі.  
     Але ворог мав перевагу. Кожен із льодяних людей по силі рівнявся до чотирьох лукоморців. 
       Тому обидва війська билися майже на рівні. 
       Зоря маневрувала між солдатами, своїми та чужими. 
     Раптом - її почав переслідувати якийсь вершник. Вона збільшила відстань між ними, а потім повернулася до нього. Тепер вони їхали на зустріч один одному. Коли до ворога залишилось кілька метрів, Зоря махнула мечем. Але ворог устиг зреагувати, й уникнувши її меча, ударив царицю у бік. 
      Броня витримала, але удар був досить сильний. Їй стало важко дихати.  
      Скоро вона оговталась,  і розвернула коня. Вони знову поїхали один на одного. 
      "Не спіши відбивати удар!" - Раптом згадала вона слова Никифора.  
      Знову залишилось кілька метрів. На цей раз цариця не стала бити першою, а чекала удару супротивника.  
     Він махнув мечем, і Зоря рефлекторно теж махнула. Але надто рано, і ледь зачепивши меч ворога, її зброя за інерцією пішла донизу, ледь не скинувши свою хазяйку з коня.  
      Ворог знову ударив її в бік. На цей раз лати луснули в тій частині, й поранили Зорю. 
      Через дюжину метрів, переборюючи біль, дівчина знову повернула коня, й зібравшись з силами погнала на ворога. 
      Ось до нього залишилось кілька метрів. Її дуже турбував біль у рані, і вона ледь не зірвалась, та не вдарила. Але змогла втримати себе в руках. Ось ворог замахнувся мечем... Його лезо опустилося на шию Зорі... Але зіткнулося із її мечем, який вона підняла під кутом. Через це його меч сковзнув униз, понісши за собою хазяїна. Його голова опинилася майже під її мечем, і вона завдала удару. 
       Кінь поїхав далі,  а  вершник упав слідом за відрубаною головою. 
    Зоря глянула на свій закривавлений меч. Її ледь не знудило, але це не все. У вухах загуділо. Перед очима стала червона пелена. Цариця усвідомила свою перемогу, й уже без сумнівів знову кинулась в бій! 
     А бій ставав все спекотнішим! Аби протистояти льодяним людям, кожен лукоморець бився на межі своїх можливостей. Війська під натиском один одного то відступали, перегрупувавшись, й обстрілявши один одного стрілами, та гарматними залпами, то знову нападали, змітаючи усе на своєму шляху! 
        Скоро більшість будинків у селищі  були розтрощені, а у полях за ним не залишилось ні одної не затоптаної чи залитої кров'ю травинки. 
        Кілька годин тривав бій. Кожне військо поплатилось за нього великою ціною. Але одне військо заплатило більше...
     Никифор, захеканий та закривавлений, поранений та утомлений добивав свого супротивника, під голосіння інших воїнів, що теж билися з останніми льодяними людьми.  
     Його супротивник зрештою впав на купу інших загиблих.  
     Дружинник роззирнувся. Де-не-де падали на землю вороги. Хатинка на курячих ніжках, теж не менш стомлено шкутильгала в його сторону, до села. Альберт уже давно без сил валявся прямо на підлозі усередині Хатинки.  Яга розслаблено наповнювала люльку, яку не чіпала уже понад добу.   
       А Зоря... Вона теж уже добряче утомилася, але не звертала на це уваги, продовжуючи битись. 
        Ось вона знайшла жреця тіні, й ступила у бій. Хоча він намагався відбитися від неї своїми чарами, це не допомогло. Напевно йому теж добряче дісталося, бо опір він чинив досить слабкий. 
       Цариця, після кількахвилинного бою повалила жреця на землю, й приставила йому меча до горла. 
      Никифор підійшов ближче, й спостерігав, дивуючись, з її майстерності, але тримаючи зброю наготові. 
         Перевівши дух, вона владно гаркнула:
     - Ти!!! Ти програв... Твоє військо переможене!.. І ти зараз скажеш, де Герцог Тіні!
        Жрець байдуже дивився прямо перед собою. 
    - Відповідай!!!  - Закричала Зоря, так, що навіть дружинник здригнувся. 
        - Із пітьми ми прийшли! - Прошепотів натомість жрець. -  В пітьму і повернемось!
           Зоря стомлено зітхнула:
            - Ось так, значить?  
            Жрець мовчав, продовжуючи дивитись в одну точку.
          - Ну добре!!! - закричала Зоря, й встромила меча йому в груди. Після цього вона підвелася, й закричала:
             - Перемога!!!
             - Перемога!!! - Підхопили всі. 
          Никифор задумливо дивився на мертвого жреця. Його непокоїло, що Зоря так легко його вбила. Але не тільки це. 
        Хатинка "заземлилася" біля уцілілих будинків. Яга та Альберт ішли до них. 
       - Невже?  -  Вигукнула відьма  - Чорт забирай! Ми перемогли!  
             - Раз плюнути, скажи?  - Розсміявся Альберт.
             Дружинник усміхнувся:
             - Еге ж!
            Під переможні веселі крики Зоря підійшла  до них.
          - Дякую вам за допомогу! - Щиро подякувала вона  - Можливо, саме ви переважили хід битви в наш бік! 
         - Не варто дякувати  - Відмахнулася Яга  -  Краще дайте грошима! 
             Усі розсміялися. 
          - Ну, тепер ми трохи оговтаємося - Рішуче сказала Зоря - Підрахуємо втрати, пошлемо по підкріплення до Богатирграда, і підемо на поміч моєму брату!..
             - Що за!?...  - Почувся крик серед уцілілих солдатів.  
         Никифор повернувся на шум, і закляк! На тому березі, там, звідки вони прийшли, виструнчилось військо льодяних людей!  
            Раптом, звідти полетіли, темні на фоні неба,  смужки - стріли! 
          Далеко не всі встигли зреагувати. В Альберта влучила стріла. Яга стурбовано хотіла допомогти, але він відмахнувся, мовляв - у плече не страшно! 
      Ті хто не підняв щита, або не сховався під дахом будинку, загинули одразу. 
      Іншого виходу не було, серед уцілілих командирів розповсюджувався наказ - тікати! 
        Під захистом щитів наша братія йшла за натовпом у протилежний берегу бік.
     Але нові крики солдатів змусили їх зупинитись. Із заходу на великій швидкості з'явилася ворожа кіннота,  й блискавично відрізала лукоморців від північного та західного шляху втечі. 
      У відчаї лукоморці стали на місці. Шансів  тікати майже не було.
    Раптом... На сході замайоріла кіннота... Лукоморська кіннота!  
   - Підмога!  - Радісно вигукнула Зоря, і подивилася на своїх друзів. Якщо в Альберта і Яги ще виднілася надія на обличчях, то Никифор насуплено відповів:
      - Так? А тоді чому серед них їдуть вершники Тіні? 
   Зоря придивилася. І справді! Серед звичайних людей спокійно їздили льодяні. 
   Ці лукоморці виструнчились метрів за двадцять від наших, і перекрили ще й східний шлях відступу. 
      Тепер вони були у повному оточенні!
   - Тобто... - Тремтячим голосом сказала Зоря. -  Це означає...
            - Так... - Сухо відповів Нек.
                        
                                        *  *  *
       Стріли більше не летіли. Усе військо Тіні стояло на місці, й не рухалось. Залишки лукоморців були в повному оточенні, й ворог це розумів. 
       Їх було не більше сотні, й битися було не розумно, поки ворог не нападає.  Тому поки що вони зібралися в коло, зовнішні ряди якого напружено спостерігали за діями льодяних людей. Але деякий час ті зовсім нічого не робили, лише стояли зі зброєю наготові.
    Через десяток хвилин напруженого очікування, лукоморці-зрадники розступилися, утворюючи коридор. З нього з'явилася людина у чорних латах із пером на шоломі. 
          "Точно як розповідав Никифор!" - подумала Зоря.
         Повільною ходою, що віддавала металевим скреготом лат, Герцог підійшов ближче. 
     Деякий час він просто мовчки дивився на натовп загнаних лукоморців.  
       - Значить...   -   Голосно вигукнула Зоря, піднявши підборіддя   -    Ти - Герцог Тіней?  
            Він спокійно кивнув:
          - Так, дитино. Я - лідер усіх цих людей.   -   Тепер, коли він побачив її, його погляд сфокусувався на ній.   - А ти - перша цариця Лукомор'я! Зоря Чорноморівна?  
             - Так!  -  Гордо підтвердила вона.  
       - Чудово  -  Його голос був спокійним, і майже ніжним.   -  Ви добре билися, але цього не достатньо. Зараз, я пропоную вам взятися за розум, та прийняти віру в Тінь! І тоді я вас помилую... 
        - Ти безумець! Невже ти вирішив силою змусити людей вірити у твоє божество?  -  Закричала Зоря.  -  У тебе нічого не вийде! Віра, насаджена силою, ні до чого хорошого не приводить!.. 
       - Ти права... - Перебив її Герцог  -  Але я вже приходив до королів, князів, царів, імператорів, султанів. Я пропонував їм прийняти віру в Тінь. Віру,  яка змогла зцілити мене, яка дала силу зціляти інших, хоч і запізно...   -  Його голос здригнувся.    -    Але знаєш, що відповів кожен із них? І твій батько в тому числі?      -      Зоря дивилася прямо на нього, не зводячи погляд   -   Вони сказали мені, що я безумець... Хе... Кумедно, чи не так? Вони назвали мене безумцем тоді... До всього цього!!!    -    він обвів руками закривавлене поле бою    -   Так... Можливо змусити всіх повірити в Тінь буде не легко. Але я спробую... І клянуся пітьмою: Я це зроблю, навіть якщо знадобиться вивернути Континент на виворіт, і назад!  
    Чорноморівна здригнулася, як і усі присутні. Коли Герцог підвищував голос, то здавалося, що сама земля дрижить від його міці. 
       Але рішучості від цього у неї не поменшало. 
      - Хай там як... Але ми не згодні!  - Вона обвела поглядом своїх людей, і впевнилась, що рішучості у них не менше ніж у їхньої правительки, та продовжила   -  Нас не вистачить, щоб перемогти усю цю армію, але нас достатньо, щоб забрати тебе з собою!   
    Герцог деякий час дивився на них, і було важко зрозуміти, які в нього емоції, але зрештою він моторошно холодно сказав:
       - Я почув твої слова, ваша світлосте!   -  Він підняв руку, і стис її в кулак. 
       Не дивлячись на те, що до заходу сонця ще години зо дві, навколо потемніло. Небо затягнула хмара, настільки чорна, що здавалося, неначе нічне небо просто перевісили поверх денного. 
      Але це не най моторошніше! Навколо цариці почали падати люди. Їхні вени чорніли, й вони помирали в конвульсіях, один за одним. 
         Зоря з жахом прошепотіла:
      - Ні...   -  Щойно вона зухвало кинула виклик Герцогу Тіні, та її люди помирають через це! 
    Останній солдат при падінні схопився за її ногу, й намагався просити про допомогу, але з рота вилітало лише болісне хрипіння. 
      Зоря з жахом схопилась за голову, й сіла біля мерця, обійнявши його, і намагаючись щось зробити, але, звісно, не могла. 
         Герцог опустив руку, але навколо не розвиднювалось.  
      Яга відкрила очі, і виявила, що досі жива! Оглянувшись, вона побачила дружинника, що допомагав Альберту підвестись (бо на нього саме впав якийсь бугай), і полегшено видихнула. 
     Вони всі зібралися навколо Зорі. Вона не реагувала, лише продовжувала обіймати мертвого солдата, й плакати. 
      Усі похмуро дивилися на неї. 
    - Навіщо?  -  Дружинник гукнув до Герцога  - Навіщо ти залишив нас живими? 
    - Що стосується Чорноморівни...   -   Герцог махнув рукою, і Зоря підлетіла ближче до нього, так, що ніхто не встиг нічого зробити. Із за його спини вийшло кілька лукоморців-зрадників. Схопивши свою колишню правительку,  вони знову зникли у натовпі. Вона майже не чинила спротиву.    -  Я пообіцяв своєму новому союзнику, що з нею розбереться він особисто. 
      Нек втратив із поля зору Чорноморівну. Він повернувся до Альберта, й сказав:
         - Слухай, саме час тобі вшиватися звідси! 
          - Стоп, що?  - Вигукнув чарівник. 
          - Телепортуйся! Якщо вистачить сил, забери і Ягу! 
          - Було б непогано! - Вигукнула відьма. 
        - Ні, я не можу  - Похитав головою Альберт.  - Ми або йдемо всі, або всі залишаємось! 
          Чіпка роздратовано дістав сокиру:
           - Вшивайся! Бо зараз трісну! 
        Альберт, що до цього сидів на землі, уперто підвівся, але одразу ж упав похитнувшись.  
       Яга сіла біля нього, й дістала із плеча стрілу, яку до цього не витягли, щоб не текла кров. 
      Чарівник позеленів як огірок! Відьма, здогадуючись у чому справа, понюхала наконечник стріли. 
        - Яд...   -  Похмуро підсумувала вона.   -  Поки що не проявляє смертельних ознак, але чаклувати ти навряд чи зможеш!   
       Герцог Тіні увесь цей час терпляче  спостерігав за ними. Нарешті він заговорив:
      - А що стосується вас...  - Усі повернулися до нього.  -  Я чекав зустрічі з вами. Баба Яга, список легенд про яку довший за Вежу Таємних Знань, Чарівник-недоучка Альберт Гінець Шторму, який, проте здатен знищувати цілі армії, та останній дружинник Никифор Піддубний. Я чув, що ви добре попрацювали! Тепер я прошу вас особисто - прийміть віру в Тінь! І тоді будете помилувані! 
      Альберт гордо підвівся, і тепер вони усі в трьох стояли навпроти Герцога. Кожен гордо дивився йому у вічі, і усі твердо знали, що не зрадять друзів! Усі, окрім... 
    - Добре... - Вигукнула Баба Яга.  Хлопці з жахом подивилися на неї. Вона шкутильгала до Герцога, говорячи через плече:
     - Вибачте, але я надто багато прожила на цьому світі, аби для мене щось значили ці кілька місяців пригод. І я надто стара, щоб померти! 
   Альберт розлючено ступив крок уперед, але його зупинила рука Чіпки. 
      Той похмуро дивився у слід відьмі, але критикувати її дії не збирався.  
          А от Альбі було що сказати!  
       - Ти як завжди!  - Крикнув він  - Просиш про допомогу, коли тобі треба, та йдеш коли справи кепські, еге ж?  
          Стара на мить зупинилася, але лиш на мить.
         - Не тобі мене судити, пуцьвірінок!  -  Крикнула вона у відповідь.   -  Проживи ти стільки, скільки я... 
           Відьма нарешті підійшла до Герцога, й промовила:
          - Ну, як там? Цвяхом руку різати, чи що?
          Герцог пильно дивився на неї. Зрештою сказав:
          - Стань на коліно, й присягни на вірність Тіні! 
    Вона слухняно стала на коліно, й приготувалася слухати.  
       - Я, присягаюся на вірність Тіні! Й урочисто оголошую себе рабою його!  - Урочисто продиктував Герцог.    
          Яга слухняно заторохтіла:
        - Я, присягаюся на вірність Тіні! - Никифор помітив, що вона щось витягує з кишені.   -  Й урочисто оголошую... Що проклинаю під три чорти й тебе, і твою Тінь!!!!  - Вигукнула вона, й замахнулася на Герцога предметом з кишені.
            - Яга!!! Стій!!!  -  Закричав Нек. 
      Але вона усе-таки виконала задумане, й пролунав вибух.   
        Ворог потонув у хмарі диму та вогню. Солдати навколо кинулись було на неї, але чомусь зупинились. 
          - Це тобі, за наше болото!   -  Весело промовила Яга, й переможно подивилася на друзів  - Ви в порядку?
            Хлопці лише спантеличено дивилися на неї.
        - Ясно...  -  Пробурмотіла відьма, наповнюючи люльку, аби відсвяткувати перемогу. 
           Раптом, позаду почувся якийсь шум. 
           Відьма повернулася, і заклякла!!! 
        З розсіяної хмари диму на неї спокійно дивився Герцог, струшуючи розламані шматки броні на руках. 
        - Хоробро...  -  Холодно сказав він, після чого перейшов на моторошний шепіт  -  Але не обдумано!
       Удар був без особливого замаху, але потужний. Він навіть не діставав меча. Одним ударом кулака він відштовхнув Ягу під ноги Альберту і Никифору. 
       Вони з жахом побачили, що із її живота, куди ударив Герцог ллється кров, а сама стара втратила свідомість. 
         - НІ!!! Яга!!! - В один голос закричали вони.  
          Між тим ворог повільно наближався.  
     Никифор стримав сльози, й діставши меча, скомандував: 
      - Альбі! Зупини кровотечу, й пошукай у неї якесь цілюще зілля!
       - Уже роблю! - Відповів Альберт, теж поборовши відчай, та відриваючи шматки тканини від своєї мантії для бинтів. 
       А дружинник і Герцог стали один навпроти одного, готуючись до битви! 
         - Я чекав нашої зустрічі, Никифор. - Урочисто сказав Герцог, досі не витягуючи меча.   - Я чув, що один дружинник вартий сотні звичайних солдатів. Розумієш, я не вбиваю гідних супротивників, чи можливих союзників так швидко   -   Він указав рукою на одного із мертвих воїнів, з чорними венами.  
         - Усі фанатики так люблять базікати!?  -  Втрачаючи терпіння вигукнув Нек. 
           Герцог не відповів. 
           - Пора платити!!!  -   Стримуючись, як учив командир, сказав Никифор.  - За Вовчинськ, за Зорю, і за Ягу!!!  
    По цім слові він кинувся на супротивника, розмахуючи мечем. 
    Герцог відбивав удари руками, але усе ж таки, йому доводилось більше рухатись, ніж зазвичай. 
     Дружинник був спритним. Ось він завдав удару спереду, а ось він уже перестрибнув за спину. Входячи в кураж битви, Нек ставав все швидшим. Герцогу доводилося крутитись як змії, щоб вивертатись, та відбивати удари. 
       Раптом дружинник ударив по нозі, вибивши іскри, й блискавично махнув біля шиї ворога. 
    Але той зміг вивернутись, та махнути плащем, відкидаючи дружинника назад. 
        Поглянувши на землю, він побачив, що перо з його шолома було відрубане цим ударом.  
         Він підвів погляд на Никифора, що переводив дух, й нарешті вирішив усе-таки дістати меч. 
       - Ти не розчарував мене, дружиннику!  - На диво, зовсім не захекано сказав він.
     Дружинник кинувся в атаку.  Тепер Герцог швидше відбивав удари, докладаючи менше зусиль. Із шести ударів дружинника, чотири відбивалися Герцогом, один розтинав повітря, і лише один дряпав броню. 
       Тим часом Альберт уже перев'язав рану Баби Яги, й шукав зілля на її поясі:
      - Настоянка проти застуди... Вибухове зілля... Настоянка проти грипу... Зілля котячого зору... І жодного зілля зцілення!!!  - У відчаї крикнув Альберт.
           - Шукай!  - Вигукнув Нек, завдаючи нового удару.  
        Герцог без проблем відбив його, але дружинник згадав про старий трюк, і стрибнув під ліву руку ворога.  Поки той розвертався (Хоч як швидко це було), Нек устиг завдати потужних ударів по корпусу. Супротивник знову ударив його плащем, відганяючи.  
        Він навіть не подивився на свою броню, проте знав, що дружинник залишив на ній небезпечні подряпини. 
       Никифор знову кинувся в бій. Він замахнувся на ворога, і в кількох міліметрах від його меча, що уже відбивав удар, звернув з курсу, й збив йому з ноги наколінник. Поки супротивник  міняв курс й свого меча (знову ж таки, лічені мілісекунди), Никифор замахнувся  й поранив йому ногу. Той блискавично махнув плащем, й зачепив ним  зброю дружинника. 
      Але Нек не розгубився, й прокрутивши меча, заплутав плащ іще більше, й смикнув на правий бік, той де у ворога поранена нога. 
    Герцог на мить втратив рівновагу, й став на поранене коліно, а дружинник відірвав плаща. 
    Ворог прямо зі своєї позиції стрімко крутонувся, замахуючись ногою. 
     Дружинник тільки й устиг, що захиститись мечем. Зброя від удару луснула, порізавши руки та груди своєму хазяїну. Його відкинуло на кілька метрів. 
    Нек стрімко підвівся, очікуючи нападу, але Герцог терпляче чекав, поки він встане. 
    Тому він блискавично кинув у нього метальні ножі з поясу, та прикриваючись цим маневром, дістав сокиру, й стрибнув на ворога. 
    Герцог підставив меча, але дружинник змінив траєкторію, й ударив його по руці. Той трохи послабив хватку на мить. Під такою напругою цього було достатньо, аби меч вилетів із рук.
      Никифор схопив зброю в другу руку, і ударив сокирою Герцога з права, і поки той відбивав удар, перестрибнув його, й замахнувся мечем. 
      Коли ворог розвернувся, меч якраз встромився йому в груди... 
        Нек про всяк випадок надавив, щоб загнати лезо ще глибше...
        Але Герцог неочікувано ударив його кулаком так, що той упав. 
       Розкривши очі, дружинник побачив моторошну картину:
          Його ворог просто витягнув меча зі своїх грудей. Звідти звісно забреніла кров фонтаном, але не надовго. Герцог провів рукою над раною, й в тій області з'явилася мініатюрна версія чорної хмари над ними. Коли вона зникла, кров уже не йшла, й Герцог ще впевненіше стояв на ногах.
       - Як я і сказав... - Прошепотів спокійним, дещо гордуватим тоном він   -  Сила Тіні дуже велика! 
        Никифор спантеличено став на ноги, взявши із землі чийсь меч, й кинувся на ворога. 
         Той, з нечуваною досі швидкістю, одним ударом вибив зброю у нього з рук, й другою рукою схопив за обличчя, стрімко поваливши на землю, й ударивши об неї головою. 
        У Никифора аж шия хруснула, у вухах задзвеніло, а з рота потекла кров. 
        Герцог переклав руку з обличчя на шию дружиннику, й підняв над собою.
       Никифор почав задихатися, але вчепився у руку ворогу, й намагався визволитись. 
        - Повинен визнати...  - Прошепотів Герцог.  - Якби я не встиг зцілитися, то перемога була б за тобою. Я давно так ні з ким не боровся, і клянусь пітьмою, ти гідний супротивник!  -  Він опустив Никифора ближче до себе, й моторошно прошепотів  -  Але казка закінчилась! 
      З цими словами він двічі ударив Никифора вільною рукою у живіт, потім один раз гепнув собі об коліно головою,  і, поставивши на ноги, потужним ударом відправив на десяток метрів від себе. 
       Никифор боляче приземлився біля Альберта, що саме намагався відшукати у своїй книзі цілющі заклинання. Він харкнув кров'ю, й перед тим як відключитись, міг заприсягнутись, що у нього зламані мало не всі ребра. 
     - Чорт! Чіпка!!! - Вигукнув Альберт, і хоча сили залишали і його, він швидко підвівся. 
       Герцог невблаганно наближався до нього. Сил майже не було, але він єдиний при свідомості, що може захистити поранених друзів! Тому він зібрав по крихтах усі сили, що були!
   Враз Альберт направив на Герцога потужну хвилю вогню!   
    Ворог швидко створив тіньовий щит. Захист здригнувся, й чарівнику здалося, що щит ворога ось-ось розсиплеться, й Герцог згине... Але так лише здалося.
      Супротивник перетворив щит на заряд тіньової енергії, й відповів чарівнику. 
    Альберта відкинуло й повалило з ніг. Сил ледь вистачило, аби піднятись. Але він знову кинувся чаклувати!
    Земля під ногами Герцога тріснула, й кілька кам'яних брил здійнялись у повітря, й понесли б ворога за собою, аби він не вивернувся, й не кинув один із них в опонента. 
    Той зміг вивернутись, і зібрав залишки сили для нового заклинання. 
     Із землі попіднімались мечі, сокири, списи, й полетіли на Герцога. Той спокійно повідбивав усе руками, а останній меч він схопив за лезо, і жбурнув у Альберта. 
     Різкий біль у животі... Чаклун глянув униз, й побачивши кров, зовсім втратив сили, й упав на землю. 
        Герцог Тіні оглянув тіла своїх ворогів.
     - Мені шкода, що все так вийшло.   -   Моторошно прошепотів він.    -   Але  пора закінчувати усе це! Дарез!
     - Так пане?  -  Відізвався басом величезний льодяний чоловік, що за розмірами більше походив на чималого троля, а ніж на льодяну людину. Він був у менш елітній броні, аніж Герцог, але, схоже мав привілеї над звичайними солдатами та жрецями. 
    - Добий їх.  - Сказав Герцог, підіймаючи із землі перо.  -  Вони заслужили швидку смерть!  
     - Слухаюсь, пане!  - Дарез, потужними  кроками підійшов до трьох поранених, дістаючи меча.  
     Ближче до нього лежав Никифор, тому він вирішив почати з нього. 
     Велетень поставив йому ногу на груди, від чого той почав задихатись, і прийшов до тями, але зробити нічого не міг. 
     Дарез замахнувся мечем... Але його штовхнув Альберт, що з останніх сил чинив спротив. Бугаю це не дуже сподобалось, тому він могутнім помахом руки збив його з ніг, на мить послабивши натиск на дружинника. Цього вистачило, аби Нек викрутився, й став на ноги. 
     Велетень лише знизав плечима, готуючись до бійки, яка в будь-якому разі буде останньою для пораненого дружинника. І всі присутні це розуміли. 
        Аж раптом... Земля здригнулася... Почулися крики:
        - О могутня Тінь!!! Демон в неї всилився!!!  
        Дарез підвів погляд, і закляк! 
      Один із будинків піднявся над землею! Виявилося, що у нього є ноги! І він швидко полетів на Дареза.
     Усі солдати, що було збирались допомогти велетню, одразу кинулись в розсипну, в тому числі й сам Дарез. 
        Хатинка на кілька секунд зупинилась біля нашої братії. 
        - Підіймай!  - Скомандував Никифор. 
        Альберт все зрозумів. Вони обхопили непритомну Ягу з двох сторін, й поклали на ґанок. Альберт більш менш легко заліз слідом і допоміг забратися Никифору, що ледь зміг підняти руки.  
       Разом вони сховалися усередині від стріл, а Хатинка кинулася бігти. Вона бігла прямо на Герцога, який тільки в останній момент все ж вивернувся.  
     "Пекельний будинок" протоптав собі шлях по лукоморцях-зрадниках, й стрімко побіг в сторону лісу.  
          Очі Герцога засвітилися пітьмою, і хмара чорної магії сунала на Хатинку. Але чомусь це не спрацювало, і вона спокійно продовжила рух. 
           Він деякий час дивився їй услід, після чого махнув рукою:
         - Ви, лукоморці! Ви присягнули на вірність Тіні, й саме час довести її! Наздоженіть їх та убийте! 
       Лукоморська кіннота слухняно розвернулась, та побігла навздогін утікачам.  
        Герцог продовжив дивитись на Хатинку, що зникала вдалечині, й важко було прочитати його емоції крізь шолом. 
             
       З натовпу лукоморців, у супроводі кількох солдат вийшов чоловік. 
        - Дивно... Я не думав, що вони зможуть втекти від тебе, Герцогу!  - Трохи насмішкувато сказав він.
      Пророк не відповів, тому чоловік ніяково потупив на мить погляд. 
        - Ну, хай там як   -  Зрештою продовжив він.   -   А я свою частину угоди виконав. Тепер я буду керувати лукоморською частиною вашої імперії, як і домовлялись, так?  
     Герцог знову не відповів, продовжуючи стояти до співрозмовника спиною. 
      - І, якщо я не помиляюсь, ви пообіцяли мені, що я розберусь із Зорею?  - Почав втрачати терпіння чоловік. 
       Раптом Герцог стрімко розвернувся, й схопивши його за ключицю, підняв над головою. 
      - Якщо я не помиляюсь,   -   Промовив Герцог, холодно, і  дещо роздратовано.   -  То у нас була угода. 
    - Т-так  - прохрипів той. Його охоронці так і не наважились допомогти. 
    - Ти ні слова не сказав, що у битві будуть брати участь  дружинник, чарівник і відьма.  - Продовжив моторошно говорити Герцог.   -  І нічого не сказав про Хатинку на курячих ніжках!   
      - Я... Я забув про них... Вони залишались у місті, тому я... Я не подумав... 
       - Чому я повинен виконувати свою частину угоди, коли ти не виконуєш свою?   Ти огидний мені, Ян. 
          Колишній воєвода корчився від болю, й скиглив:
          - Пане, я... Я більше вас не підведу!...
       - Ти правий... І "розібратися" із власною сестрою, я тобі не дам!  - Холодно відказав Герцог.
      Він переклав руку Яну на щелепу, й стиснув. Частина голови луснула, й Чорноморович упав на землю. 
          Герцог пішов до натовпу солдат. 
         - Дарез! 
         - Так, пане? - Відгукнувся велетень. 
     - Якщо кіннота повернеться, вибери нового лідера наших лукоморських союзників. А зараз частину військ веди на захід, треба впевнитися, що у нашої армії все добре. Я ж поведу решту до Богатирграда. Лукомор'я вже майже пало!
     Дерез пішов роздавати команди жрецям, а Герцог Тіні перед тим як знову містично зникнути, кинув останній погляд на тіло Яна.  
     Його мертва рука вже трохи розслабилась, але ще продовжувала стискати браслет із засохлим метеликом...