Підготовка

          До носа проникли якісь дивні запахи. Але для Никифора най важливішим було, що вони проникли! Тепер він навіть спробував розплющити очі. Вийшло не одразу.
     Але коли вийшло, він зміг розгледітись навколо, і побачити, що лежить на великому зручному ліжку (взагалі це була така-сяка лежанка у лазареті, але Нек не пам'ятав, коли у своєму житті він ще лежав на подібному ложі).
     Кімната була обставлена вишуканими, але старими меблями, а також різними знахарськими станками та незрозумілими штукенціями. Де-не-де на стінах висіли картини із зображеннями людей, або їх частин тіла. 
      Також Никифор зауважив, що вся палата наповнена димом, і збирався скочити на ноги,  але у центрі усього цього виднівся силует друга.
         Дружинник полегшено підійнявся, й одразу відчув біль.
      - Куди це ти зібрався?  -  Пробуркотіла Баба Яга.   -  Твої рани ще не загоїлись повністю. 
     Не звертаючи уваги на її слова, Нек усе-таки сів на ліжку, й переборов біль. 
    - Ти мене... Кхе... Задушити вирішила?  -  Відкашлюючись вигукнув він.
     - Варто було б!  -  Вигукнула вона  -  На хвилину від мене відійшли! І на тобі! Не встигли ваші сліди охолонути, як Альберт прибігає та  каже, що Чіпка уже ледь не дав дуба! А тут знахарі настільки безладні, що не встигла я прийти, як вони уже кажуть "- Тут безнадійний випадок!", "- Ви знаєте, що таке діра в животі?", "- Тут навіть найкращі спеціалісти не подужають!"!    -   Никифор усміхнувся. А Яга, що до цього сиділа на стільчику до нього спиною, нарешті повернулася до нього обличчям та продовжила    -  Твоє щастя, що у них хоча б були потрібні рослини! Уявляєш?! Вони використовували потужну цілющу траву в цілях лікування нежитю!!! Й називали її Носовою Квіткою!!!
    Вона вигукувала це таким істерично-кумедним тоном, що Нек не зміг стримати смішок. 
    - Смішно тобі? А мені не дуже!   -  буркнула вона   -  Ти краще глибше вдихай дим, після вип'єш зілля, мазь я уже тобі намазала. Разом усе це поставить тебе на ноги уже завтра. І останній раз попереджаю! Ніякий цілитель не відростить тобі нові пальці чи руку! Й з потойбіччя тебе не витягне! А тому будь обережним!
     - Постараюсь.  -  Відмахнувся Никифор, встаючи на ноги. Поки що він ще притримував рану рукою.  - Як давно я у відключці? 
    - Три дні.
    - Ясно  -  Він обвів очима приміщення  -  А де мої речі? 
    - Меч - ось    -  Яга вказала рукою кудись на протилежну сторону ліжка.   -  Решту твоїх прибамбасів я залишила у Хатинці, разом із порваною дружиннською формою. Але нам з Альбертом вдалося умовити їх зробити нову  за її зразком. 
   - Дякую.  -  Сказав Никифор, обійшовши лежанку й підіймаючи меч.  - А де Зоря... ну і Ян?
    - Вони в порядку  -  Відповіла відьма  -  За ними тепер цілодобово стежать охоронці. До речі, опівночі Ян збирає воєнну раду. 
   - Воєнну раду? Лукоморці уже збираються завдавати удару? 
     - А-а-а, ти ж усе проспав. Учора вранці прийшов гінець. Він повідомив, що Імперія Тіней уже укріпила кордони колишнього Вовчинська, й підпорядкувала усіх хто там залишився собі. Багато хто прийняв віру в Тінь, але це не най гірше.  -  Яга багатозначно подивилася на дружинника  -  Льодяні люди уже взяли штурмом північні, північно-західні, та західні кордони Лукомор'я, й майже без труднощів рухаються вглиб. Також ходять чутки про групу льодяних людей на південному сході, але не буду брехати, не знаю чи правда це. 
    - Ясно...   -  Похмуро зітхнув Нек.  
    - До речі, нам усім дозволили бути присутніми на нараді. 
    - Чудово!  - Оживився дружинник.  -  До речі, а де...
   - Речі ось на стільчику  -  Усміхнулася Яга  -  Зоря розпорядилася видати тобі найзручніше царське вбрання!  
   Никифор примхливо оглянув надто яскравий та помітний одяг. На ньому було повно прикрас, за які могла б зачепитися ворожа зброя, й завдати власнику пошкоджень. Також через них одяг був значно важчим ніж треба. Справжній дружинник краще пішов би на зустріч із незнайомими, підозрілими вельможами голим, а ніж у цьому одязі. 
    Але кращого нічого навколо не було, та й нападати на Никифора зараз було б нерозумно, з боку лукоморців, тому дружинник усе-таки натягнув на себе це чудне вбрання. 
      Перед виходом він сховав меч за пояс, і згадавши, що не надто часто спілкувався зі знаттю в не бойовій обставині, звернувся до Яги:
          - Ну, як я виглядаю? 
          Вона нарешті вийшла із трансу, й засміялася:
          - Ну точно князь! Чи боярин! Пр-р-ринс!
          - Ну дякую. - Усміхнувся Нек, і вийшов за двері.

                                    
                                           *  *  *
    Вартові  з повагою кланялись Никифору, поки він йшов коридором. Навряд чи вони знали його як одного із рятівників царських осіб. Скоріше вони звернули увагу на його статусне вбрання. " - Хоча б не намагаються напасти, і те добре!" - Подумав дружинник. 
    Місяць стояв досить високо над горизонтом. А значить залишилось не так багато чекати. Скоро опівніч. Поки що Нек просто прогулювався по замку, іноді натикаючись на балкони або вікна, й роздивляючись краєвиди.
   Ось, коли він проходив повз невеличкий коридор з великими вікнами, крайні двері зі скрипом відчинилися.
   Дружинник механічно витягнув меч уже майже до половини, але вчасно схаменувся. 
    З дверей, набравши повні руки делікатесів, та наповнивши рот вийшов Альберт. 
      Побачивши Никифора, він хутко проковтнув їжу, й радісно вигукнув:
       - Чіпка!  -  Через секунду вони вже міцно потиснули руки, й поплескали один одного по плечах. 
     - Ти нас добряче налякав!  -  Весело, проте трохи докірливо сказав він.  -  Я вже думав, тобі торба! 
        - Я теж так думав!   -  Розсміявся Нек.  -  Проте наша відьма знається у медицині.
           - Що так, то так.
       Дружинник  нарешті звернув увагу на купу в руках Альберта, й взявши з неї собі якийсь чудний бутерброд запитав:
            - Де ти це все взяв?  
     - О-о-о, ну знаєш  -  Альберт гордо задер голову  -  Героїв нині безплатно підгодовують у царській кухні!  
           Никифор усміхнувся:
          - Ти як завжди. 
      - Що? Я чарівник! Чарівникам треба багато харчуватись! Шкода що заклинання для створення чого-небудь типу їжі доступні лише чарівникам шістдесятого семестру.
        Нек не багато розумів у магії, але спитав:
        - А чому б тобі просто не телепортувати їжу до себе? 
        Альберт з видом експерта похитав головою:
     - Для цього треба:  А - Знати де в який момент вона знаходиться; Б - Побувати в тому місці, щоб мати в голові його образ. 
    У голові в Никифора сплила одна підозріла думка, але Альберт перебив її хід:
       - Ти йдеш на збори?  
     - Звичайно.  - Відповів він.  - Нагадай, будь ласка, де вони проводяться? 
        - У кабінеті воєнного маршала!
     Хлопці обернулись, й побачили Ягу, що пришкутильгала до них. 
    - І нам уже напевно час  -  Зауважила вона  - Поки дійдемо туди, поки всі зберуться.  
  Альберт розчаровано кинувся швидко доїдати те що залишилось, а Никифор поправив одяг, і згодом вони уже всі у трьох йшли на нараду.
             
                                   
                                           *  *  *
      Солдати урочисто відкрили двері. Їх звісно спантеличило лахміття Баби Яги, але схоже їх попередили. 
      За столом сиділо з дюжину військових командувачів, а також Зоря та маршал Ян.
     Цариця привітно усміхнулася гостям, а Ян піднявся з крісла.
      - Ви вчасно - Сказав він.  -  Ми уже починаємо, займайте свої місця.  
      Никифор усе-таки волів постояти біля дверей, аби бути готовим до вторгнення. Яга сіла біля якогось сивого генерала з довгими вусами, та якимось чудним оком. Він був від цього не в захваті, але знаку не подавав. Альберт сів між царицею та маршалом біля кута столу. 
        Коли закінчилася біганина між місцями, Ян продовжив:
      - Отже... Ви вже знаєте, хто наш ворог!  -  Усі схвально замахали головами  -  Дехто вже навіть зустрічався з ними, і не раз.  -  Наша компанія невесело подивилася на маршала.  - Це могутній ворог, який погубив нашого батька та правителя - Чорнормора! 
         Цього разу усі зпохмурніли.
        Ян багатозначно оглянув присутніх.
       - І ми з царицею взяли на себе хоробрість скласти план оборони, бо ж ворог вже йде! 
          Він кивнув Зорі, та сів на своє місце.
          Вона підвелася, й розпочала. 
       - За підрахунком досвідчених військових, льодяні люди, з такими темпами, уже через місяць будуть під Богатир-градом. З півночі йдуть три чималенькі армії, кожна з яких по сотні тисяч не абияких солдат, а льодяних людей!  Також ходили чутки про напад з півдня, але Ян уже розпорядився укріпити там кордони.
          Маршал  кивнув.
       - Основна їхня армія йде прямо напролом до Богатир-града, нею займуся я зі своїм військом. Дещо східніше ворога зустріне Ян зі своєю армією. А західніше пан Григір Темноокий. 
      Усі мимоволі повернулися до чоловіка з довгими вусами, у якого замість одного ока стояв чорний кристал. 
        - Отже  -  Продовжила Зоря.  -  Я і мої люди зустрінемо неприятеля біля висохлої в цьому році річки Дар, ворог буде біля неї через два тижні. Один її берег вищий за інший, і ми зможемо зробити засідку. Правда доведеться евакуювати селян з того берега. Ми нападемо на них зненацька, обстрілявши вогняними стрілами. Також нам не завадять послуги чарівника.  -  Вона подивилася на Альберта  - До речі, ви зв'язувалися з Вежею Таємних Знань?   
      - Я вже вам казав, що чарівники не прийдуть на допомогу.  -  Похитав головою він.  -  У них свої заморочки, і хоча територіально вони живуть в Лукомор'ї, надто переживати за її долю вони не будуть. 
           - Зрозуміло. 
        - Але я можу знову використати "Вогняну землю".  - Запропонував Альберт, після чого кілька хвилин пояснював, що це таке. 
      - Чудово!  - Вигукнула Зоря - А ти зможеш трохи стримувати це заклинання? Бо ми збираємося завдати удару кіннотою.
          - Думаю, зможу.
        - От і вирішено!  Ми спалимо більшість із них, а потім затопчемо решту! А якщо ще хтось залишиться, ми витіснимо їх більшістю! Потім, коли впораємось із ними, підемо на допомогу армії Яна. 
         Маршал підвівся, й почав викладати свій план:
       - Мої війська зустрінуть ворога у лісі. Ми влаштуємо засідку, й обстріляємо ворога, після чого нападемо у рукопашному бою! Льодяні Люди не звикли до бою в умовах рослинності!  А навіть якщо вони дадуть нам відсіч, ми зможемо відступити, й спалити ліс разом з ними!
          Усі присутні схвально загомоніли, а Нек підняв руку.
       - Так? - Протягнув Ян, і всі присутні повернулись до дружинника. 
           - Я хотів дати пораду. - Промовив він. 
           - Ну? 
        - Хай ваші війська займуть позицію на деревах, десь аж у центрі лісу. 
       Ян деякий час обдумував цей план, після чого вигукнув:
        - Досить непогано! Візьму до уваги, дружиннику!
        Зоря знову заговорила:
        - Черга Григора повідомити нам свій  план!
     Генерал підвівся, й звернувся до всіх. Голос в нього був старечий, але сильний і спокійний:
   - Вороги, яких зустрічаю я з моїм військом будуть проходити через маленьке містечко Чорноозерськ. Я збираюся евакуювати всіх звідти, й дати ворогу зайти до міста, з невеличким боєм, для відводу очей. А коли льодяні люди будуть там, ми обстріляємо їх з дахів будинків гарматами, й перекриємо виходи! Поб'ємо супостатів їхньою зброєю! За Чорномора! 
           - За Чорномора! - Підхопила Зоря. 
           - За Чорномора! - Вигукнули всі.
    Нарада тривала ще кілька хвилин, військові обговорювали нюанси, після чого всі розійшлись готуватись до походу. 
     Наступні кілька годин усім було ніколи вгору подивитись, кипіла підготовка!