Глава 24. Рішення, що йде попереду

Глава 24. Рішення, що йде попереду

Армія вже не була здогадом.

Вона рухалася, мов темна смуга на тілі землі. Пил здіймався стіною, сонце тьмяніло, а глухий гуркіт кроків доходив навіть сюди, вгору, крізь камінь. Прапори коливалися, як крила хижих птахів, і з кожною хвилиною ставало зрозуміліше — часу більше немає.

Рен стояв рівно, схрестивши руки на грудях.

— Тож, Іларе, — сказав він, не підвищуючи голосу. — Що ти вирішив? Ти зі мною… чи проти мене?

Ілар не відповів одразу. Його погляд був прикутий до руху внизу, до тієї маси, яка могла стерти гору разом з усіма їхніми сумнівами.

— А де гарантії? — нарешті запитав він.

Рен коротко всміхнувся. Без радості.
— Гарантії? — повторив він. — Знаєш, у мене й самого їх нема. Можливо, мені знесуть голову одразу після тебе.

Він знизав плечима.
— Але поки я командир авангарду. І, думаю, це щось та й значить.

Ілар повернувся до своїх. Бог війни стояв, спершись на спис, його погляд був спрямований не на армію, а на горизонт, ніби він уже бачив наслідки.

Він лише махнув головою.
— Далеко нам втекти не вдасться. Тож… це наш єдиний вихід.

Сера нічого не сказала. Лише зустрілася з Іларом поглядом. У ньому не було страху. Лише готовність.

Ілар глибоко вдихнув і обернувся до Рена.
— Гаразд. Сподіваюсь, ти знаєш, що робиш.

Він простягнув руку.

Рен здригнувся на мить, ніби не очікував цього жесту. Потім міцно стиснув її і притягнув брата до себе, коротко, по-солдатськи.

— Дякую, — тихо сказав він. — Постараюсь виправдати твою довіру.

Армія вже була зовсім близько.

Рен вийшов уперед. Повільно витягнув меч, підняв його над головою. Його груди здійнялися від глибокого вдиху, і коли він крикнув, голос рознісся горами, відбився від скель і впав униз, просто в серце війська.

— Авангард виконав свою місію!
— Вони здались у полон!

Меч опустився. Рен навіть не обернувся одразу. Лише підморгнув Іларові, ніби щойно провернув вдалий трюк.

З лав армії відокремилися три вершники і швидко під’їхали ближче.

Каель. Сарвін. І Роні.

Роні був наймолодшим серед них, але рухався впевнено. Рудий, у дязі оливкового кольору, з одноручним мечем на лівому боці і арбалетом справа. В очах — живий розум і щира відданість.

Він зіскочив з коня і підійшов до Рена.
— Радий, що місія пройшла без жертв.

— О, знав би ти, як я радий, — хмикнув Рен.

Він кивнув у бік Сери і бога війни.
— Зараз приведи мені коня. Цих двох залишаю під вашу відповідальність. Хлопця я візьму з собою.

Роні кивнув без зайвих питань, склав руки біля рота і крикнув у бік війська:
— Агов! Коня командиру! Ми повертаємось!

Армія почала змінювати хід. Колона повільно розверталася, немов величезний звір, який вирішив не кусати здобич… поки що.

Ілар стояв поруч із братом і вперше відчув, що його рішення вже не належить лише йому.

Дорога повела в саму пащу світу.