Глава 21. Тіні після сну

Глава 21. Тіні після сну

Стежка горами тягнулася довгою сірою змією. Сонце ховалося за хмарами, і вітер ніс сухий пил, який різав горло. Ілар ішов попереду, але його погляд був не на дорозі — він знову й знову згадував голоси з того сну. Сім постатей, їхні слова, їхня непохитна велич.

Сера йшла за ним. Вона не говорила, та мовчанка важила більше, ніж будь-які слова. Бог війни тримався позаду — кожен його крок був мов удар заліза об камінь.

— Ти виглядаєш так, ніби бачив примару, — нарешті сказала Сера, її голос був сухим, але в ньому вчувалася напруга.

Ілар спробував усміхнутися.
— Можна й так сказати.

— І що ж тобі явилося? — її погляд був різкий, мов лезо.

Він замовк. Частина його хотіла розповісти їй про Первісних, про їхні слова, про їхню правду. Але інша частина… боялася. Бо що, як вона подумає, що він уже не на її боці?

— Сни, — сказав він нарешті. — Дивні сни.

Сера примружила очі.
— Дивні сни не світяться уламком у твоїй руці. Я бачила, як він палав, Іларе.

Він відвернувся. Уламок на поясі ще теплів, немов підтверджуючи її слова.

— Я з вами, — тихо мовив він. — З тобою. І з ним.

Сера хотіла відповісти, але в ту ж мить бог війни прокашлявся і зупинився, спершися на камінь. Його обличчя було блідим, і навіть тінь сили не могла приховати його виснаження.

— Ми втратили забагато часу, — сказав він. — Якщо жерці нас наздоженуть у цих горах, ви не зможете втекти.

Сера швидко підійшла і підтримала його за плече. Її рухи були різкі, але турботливі.
— Тоді не будемо втрачати ще більше. Ходімо.

Ілар дивився на неї й відчував дивне змішання — вдячність і тривогу. Він знав: Сера підозрює його, і з кожним кроком ця підозра лише зростатиме.

А в глибині душі він усе ще чув тихий шепіт Вейлора:

— Вона не зрозуміє тебе.
— Але ми зрозуміємо.
— Ми завжди поряд.

Ілар зціпив зуби й прискорив крок, намагаючись втекти від власних думок. Але Сера йшла за ним, пильно вдивляючись у його спину.

Її мовчанка говорила більше за слова.