Глава Дев’ятнадцята. Тіні під корінням

Глава Дев’ятнадцята. Тіні під корінням

Шлях у гори перетворився на випробування. Дим, що здіймався від зруйнованого табору, ще довго виднівся за спиною, ніби нагадував Іларові: брат усе ще десь там. Але попереду чекала інша небезпека — провідник-купець, що пристав до них у дорозі, говорив про народ, який живе “нижче коріння”.

— Нетхери, — сказав він, тремтячи. — Ходять між каменем і тінню. Їхні очі бачать не світло, а те, що приховане за ним.

Сера недовірливо зиркнула.
— І що, ми повинні їм повірити?

Бог війни зупинився, сперся на спис і глянув на темний вхід у печеру, що відкривався серед скель.
— Вони знають про уламки більше, ніж будь-яка інша раса. Бо були свідками, як ми кидали Первісних у темницю.

У печері пахло вогкістю й старим мохом. Стеля світилася фосфорними прожилками каменю. Кроки відлунювали так, ніби хтось іще йшов за ними. Ілар тримав уламок напоготові — його клинок бринів тихо, відчуваючи близькість чогось спорідненого.

Раптом перед ними виникла тінь, що відокремилася від стіни й набула людських обрисів. Постать у темному плащі, з очима, що світилися сріблясто-синіми, немов самі відблиски глибин.

— Ви несете уламок, — прошепотів він. — А значить, маєте право ступити далі.

Сера схопилася за кинджал.
— І що вам від нас потрібно?

— Ми — хранителі п’ятого ключа, — відповів нетхер, вказуючи вглиб печери. — Він наш тягар і наша кара. Його спів лунає в наших снах, і щоночі ми чуємо голоси тих, кого боги ув’язнили.

Бог війни нахмурився.
— Ви досі чуєте їх?

— Завжди, — сказав нетхер. — І ви теж почуєте, якщо наблизитеся. Але будьте готові: не кожен, хто чує, зберігає розум.

Він обернувся, і в темряві засяяв прохід, де камінь був роз’їдений чорним світлом. Відтіля долинало відлуння, схоже на шепіт тисячі голосів. Ілар відчув, як його уламок почав тремтіти, ніби прагнув з’єднатися з чимось за тією брамою.

— Це місце, — прошепотів бог. — Один із сімох.

Сера глянула на Ілара.
— Ти справді готовий побачити, що там?

Ілар ковтнув слину, але зробив крок уперед. Бо знав: якщо він відступить зараз — то не зможе протистояти братові пізніше.