Глава Вісімнадцята. Сім ключів

Глава Вісімнадцята. Сім ключів

Вогонь ревів, немов живий. Дим душив, і Сера ледь бачила дорогу. Ілар ішов поруч, ще тремтів від бою з братом. Уламок у його руці не стихав — він дзижчав, наче хотів вирватися вперед і повернутися до Рена.

Вони пробилися крізь хаос табору, де повстанці й жерці різали одне одного, і вирвалися в темряву гірського шляху. Лише тоді дозволили собі впасти на землю.

Бог війни важко сів поруч, тримаючись за груди. Його обличчя було змарнілим, але очі палали тією самою силою, що й тоді, коли він вів армії.

— Тепер ви повинні знати правду, — сказав він хрипко. — Бо йнакше не зможете зробити вибір.

Ілар підвів голову.
— Про що ти?

— Про уламки, — відповів бог. — Ви думаєте, що вони — зброя, створена, щоб убивати богів і звільняти людей. Це лише половина правди.

Сера насупилася.
— Кажи вже.

— Насправді уламків сім, — продовжив він. — Кожен був викуваний у крові одного з Первісних. Разом вони складають меч, який може не лише вбивати богів. Він може відкрити браму. В’язницю, куди ми кинули їх на початку часів.

У Ілара серце похололо.
— І Рен… він має один із них.

— Так, — кивнув бог. — І якщо хтось збере всі сім, світ отримає або нову епоху свободи… або нічну безодню.

Сера розсміялася гірко.
— Отже, ми боремося не просто проти жерців і не проти повстанців. Ми боремося проти самої історії.

Ілар відчував, як уламок у його руці співає. Немов підтверджує кожне слово бога. І йому ставало моторошно: чи він сам є частиною цього шляху, чи лише ключем, яким хтось скористається?

Бог нахилився ближче, його голос був слабким, але твердим:
— Запам’ятай, хлопче. Ти вже тримаєш долю світу в руці. Але якщо брат іде шляхом знищення, лише ти можеш стати противагою.

Тиша впала. Лише далекий гуркіт бою й потріскування багаття в таборі за пагорбом нагадували, що час іще не став на чиюсь сторону.