Глава Одинадцята. Голос сталі

Глава Одинадцята. Голос сталі

Вони йшли всю ніч, поки ноги не відмовлялися рухатися далі. Ліс приховував їх від переслідувачів, але холод і виснаження робили кожен крок нестерпним. Коли над обрієм з’явився блідий світанок, Сера помітила димок серед дерев.

— Хтось живе тут, — прошепотіла вона.

У глибині гаю стояла стара хижа, складена з каменю й гілля. Двері рипнули, і на порозі з’явився сивий чоловік у подертій киреї. Його очі були тьмяні, але в погляді світилася пильність, що відразу змусила Ілара опустити руку до плаща, де ховався уламок.

— Я знав, що цей день настане, — мовив відлюдник, не дивуючись їхній появі. — Заходьте.

Хижа виявилася просторішою, ніж здавалося ззовні. На полицях лежали старі книги, звитки та уламки зброї, вкриті іржею.

— Ти знаєш нас? — обережно спитала Сера.

— Я знаю не вас, а те, що ви несете, — його погляд упав на Ілара. — Дай мені подивитися.

Ілар вагався, але метал у руці вже дзижчав, реагуючи на старого. Він витягнув уламок. Вогонь у печі пригас, ніби сам повітря боялося цього світла.

Відлюдник нахилився ближче, не торкаючись, лише вдивляючись у сталь.
— Так, я не помилився. Це один із клинків Розлому.

— Що це значить? — спитав Ілар.

Старий сів на лаву.
— Коли боги скидали Первісних у темряву, вони створили мечі-ключі. Їх було сім. Кожен міг розірвати зв’язок між богом і смертним… або ж між людиною і тінню. Але ці клинки не були просто зброєю. Вони всотали в себе кров і крики тих, кого ними вбивали. І тепер кожен уламок має власний голос.

Ілар відчув, як по шкірі пробігли мурахи.
— Тобто він живий?

— Не живий, — відлюдник хитнув головою. — Але й не мертвий. Він пам’ятає. Чим більше крові він п’є, тим гучніше його пісня. І тим важче тому, хто його тримає, відрізнити свої думки від його шепоту.

Сера обернулася до Ілара.
— Тому ти… тоді… не міг зупинитися?

Хлопець стиснув зуби й кивнув.

— Чи є спосіб змусити його мовчати? — запитав він у відлюдника.

Старий довго мовчав, тоді відповів:
— Мовчати — ні. Але ти можеш навчитися співати разом із ним. Якщо клинок визнає тебе — він стане твоїм союзником. Якщо ж ти впадеш… він зробить із тебе ще одного срібноокого.

Тиша впала на хижу. Лише потріскував вогонь.

Бог війни підняв голову й промовив хрипко:
— Тепер ти розумієш, хлопче. Уламок не лише зброя. Це випробування.

Ілар дивився на сталь, що тліла в його руці, і знав: співати разом із нею може означати й те, що він ніколи більше не почує власного голосу.