Глава Дев’ята. Пісня уламка

Глава Дев’ята. Пісня уламка

Уламки дверей ще летіли в повітрі, коли в сховище вдерлися інквізитори. Їхні чорні шоломи світилися холодним світлом, а за плечима кожного мигтіли тіні, наче прив’язані потвори.

Срібноокі рвонулися їм назустріч. Ілар встиг подумати, що вони битимуться між собою, але вмить зрозумів — ні. Вони були однієї зграї.

Повстанці опинилися між двох вогнів. Крики, брязкіт металу, запах крові й смоли — усе змішалося. Хтось молився, хтось кликав по допомогу, а хтось різав свого товариша, бо в очах того вже світилася срібна іскра.

Сера тягнула Ілара вбік, але натиск ворогів був надто сильним. Уламок у його руці пульсував, мов серце, що б’ється окремо від його власного.

“Дай мені… дозволь співати гучніше,” — шепотів метал.

Ілар відчував, як по його руці біжить жар. Він згадав погляд бога війни, той короткий вогонь у очах. Згадав, як люди кидалися одне на одного, немов маріонетки в руках тіней.

— Якщо я цього не зроблю… — прошепотів він. — Усі ми мертві.

Він підняв уламок.

Світ здригнувся.

З меча вирвалося світло, яскраве, мов блискавка. Воно розсікало темряву, рвало тіні на шматки. Срібноокі завили, їхні тіла корчилися, а інквізитори падали, немов їх відрізали від ниток.

Але разом зі світлом прийшов і крик — не ворогів, а самого металу. Він співав у голові Ілара, заливаючи думки чужою люттю. Хлопець бачив перед собою ворогів і друзів водночас, і йому на мить здалося: вбити всіх — значить врятувати світ.

— Ілар! — крикнула Сера, схопивши його за руку. — Досить!

Її голос прорізав хаос. Ілар стиснув зуби й зупинив удар, який міг би розрубати не ворога, а її саму. Світло згасло, залишивши після себе тьмяні спалахи в очах.

Підвал був залитий кров’ю. Тіла ворогів і товаришів лежали впереміш. Лише кілька повстанців стояли на ногах.

Бог війни сидів, притискаючи руку до рани. Його погляд був важкий.
— Ти відкрив двері, хлопче. Тепер уламок відчув, що ти здатен його носити. І він не відпустить тебе.

Ілар опустив очі на свою руку. Метал тлів, немов жар у попелі, і тихо гудів, як далекий дзвін.

Він зрозумів: це була лише перша спроба. Справжня пісня уламка ще попереду.