Глава Восьма. Срібні очі

Глава Восьма. Срібні очі

Гомін у сховку наростав, немов буря перед грозою. Крики й погрози перепліталися, і повітря гусло від напруги. Ілар стискав уламок меча так міцно, що кістки побіліли.

Темноокий чоловік підняв руки, закликаючи до тиші. Але перш ніж він устиг промовити ще слово, щось змінилося.

Ті кілька мовчазних повстанців раптом підняли голови одночасно. Їхні зіниці розширилися, й у темряві підвалу засвітилися срібним вогнем.

— Вони серед нас… — прошепотів Бог війни, але голос його загубився в гаморі.

Перший з «срібнооких» кинувся вперед, вихопивши ніж. Його рух був занадто швидким для звичайної людини. Клинок майнув просто до грудей Ілара.

Ілар інстинктивно підняв уламок. Метал заспівав, і удар відкинуло назад, немов сам простір відмовився впустити сталь у його тіло. Срібноокий завив нелюдським голосом.

— Вони хочуть артефакт! — закричала Сера, натягуючи тятиву. Її стріла прошила нападника в плече, але той не впав, лише рвонувся ще лютіше.

У підвалі здійнявся хаос. Повстанці хапалися за зброю, проте не всі билися проти «срібнооких». Дехто зупинявся, вагаючись, дехто навіть ставав на їхній бік, кричачи про «новий порядок» і «свободу без богів і без ланцюгів».

— Вони зрадники! — ревів бородатий воїн, але його власний товариш ударив його ззаду.

Уламок у руці Ілара світився дедалі яскравіше. Кожного разу, коли він відбивав удар чи торкався ворога, тіні з них виривалися назовні — чорні, крилаті, спотворені, і верещали, коли світло меча їх палило.

Та з кожним ударом Ілар відчував, як щось тягне його самого. Уламок шепотів. “Дай мені більше… дозволь пити їхній страх.”

Його серце калатало, і на мить хлопець злякався, що стане схожим на тих, проти кого б’ється.

— Тримайся! — крикнула Сера. Вона відтягнула його вбік, коли двоє срібнооких одночасно кинулися вперед. — Не дай йому керувати тобою!

Бог війни, опершись на стіну, підняв руку. Хоча його сила була мізерною, у повітрі запахло димом і кров’ю — відгомін його колишньої влади. Тіні відсахнулися від нього, наче від вогню.

Але темноокий чоловік, лідер цього загону, стояв нерухомо. Його очі не світилися, проте в його погляді не було страху. Він спокійно дивився, як друзі рвуть один одного на шматки.

Ілар зустрів його погляд і відчув: цей чоловік знає більше. Можливо, навіть співпрацює з істотами, які керують срібноокими.

І в ту ж мить двері сховку вибухнули від удару. У приміщення вдерлися ще й інквізитори.