Глава Третя. Тіні за завісою

Глава Третя. Тіні за завісою

Дим і пил застелили храм. Ілар ледве бачив, що робить — його руки самі тягли уламок меча, наче він був продовженням власного серця. Інквізитори перегруповувались, їхні щити змикалися в темну стіну.

— Хлопче, досить! — голос бога війни гримів, хоч тіло його хиталося. — Ця зброя пожере тебе, якщо ти даси їй волю.

Ілар задихався, зупинившись. Його пальці палало, мов від жару. Він відчув, як метал шепоче прямо в голову: ще… вбий їх усіх…

Та бог схопив його за плече й різко смикнув.
— Тікаймо.

Вони кинулися вбік, пробивши собі шлях крізь завалений прохід. Каміння гримнуло позаду, затримуючи переслідувачів.

Вони йшли вузькими вулицями нічного міста. Ілар чув за спиною крики й дзвони — інквізитори підняли тривогу.

Бог війни ледве тримався на ногах. Його рани палали темним сяйвом, не схожим на людську кров. Він упав на кам’яну лаву біля закинутої криниці.

— Ти мав мене вбити, — промовив він тихо. — Тоді б їхні господарі були задоволені.

Ілар нахмурився.
— Я бачив їх. Ті воїни… вони не самі. Наче за їхніми тілами хтось інший дивився.

Бог кивнув.
— Первісні. Ті, кого ми замкнули ще на початку світу. Ми скували їх Аспарионом — мечем, уламок якого тепер у твоїй руці. Але з віками наші кайдани ослабли. Вони знайшли шлях у серця смертних… жерців, воїнів, навіть простих людей.

— Ти хочеш сказати, що їхня сила йде від цих… істот?

— Не сила, — буркнув бог. — Голод. Первісні харчуються нами. Висмоктують нашу безсмертність, крапля за краплею. Тому ми стаємо смертними.

Ілар притиснув уламок меча до грудей. Він відчував, як метал тремтить, немов відповідає словам бога.

— І що тепер? — запитав він. — Я — простий хлопець. Чому це все впало на мене?

Бог війни підняв голову. Його погляд спалахнув слабким вогнем, але голос був твердий:

— Бо ти обрав мене не вбити. А це означає, що тепер ти — мій охоронець. Мій меч. І якщо ми обоє не впадемо… ти побачиш, хто стоїть по той бік завіси.

У темряві позаду почулися нові кроки. Місто вже прочісували загони інквізиції.

Ілар затиснув уламок і стиснув зуби.
Вперше в житті він відчув, що його шлях перестав належати тільки йому.