Перша їжа і емоції

Марко привів Селену до невеликої кухні.

На столі стояли тарілки з простою їжею — хліб, сир, невелика миска супу.

Селена зупинилася біля столу, її очі широко розкрилися.

— Що це? — запитала вона, дивлячись на тарілки.

— Їжа, — відповів Марко. — Людська їжа. Проста, але смачна.

Селена нахилилася над супом і обережно провела пальцем по його поверхні. Тепло його доторкнулося до її шкіри.

— Тепле… — прошепотіла вона.

Марко посміхнувся:

— Так, ми любимо їжу, бо вона дає енергію… і тепло.

Вона обережно підняла ложку до рота.

Смак супу здивував її. Він був зовсім інший, ніж будь-які смакові уявлення на небесах.

Солодкий, солоний, гіркуватий… усе водночас.

Селена відчула раптовий прилив емоцій:

— Це… прекрасно, — сказала вона тихо. —

Чому я раніше цього не відчувала?

Марко сідав навпроти, спостерігаючи за нею.

— Бо на небесах таких відчуттів немає. Там усе… контрольоване.

Селена задумалася, відкушуючи хліб.

Її очі стали м’якими, і вона вперше відчула смак маленької радості, яку люди відчувають щодня.

— Люди… справді цінують життя, — сказала вона. — Навіть у дрібницях.

Марко тихо усміхнувся.

— Саме так. Ми вчимося радіти навіть тому, що здається буденним.

Селена відклала ложку і довго дивилася на нього.

— Я ніколи не знала, що просте може бути таким сильним…

Марко нахилився ближче.

— Іноді найсильніші емоції ховаються в простих речах.

Селена тихо кивнула. В її серці вперше виникло відчуття, якого вона не знала на небесах: любов до життя.

І саме тоді вона зрозуміла: навіть якщо вона втратила крила, вона відкрила щось набагато важливіше.

                                Сторінка-5