Ім’я

Хлопець кілька секунд мовчки дивився на неї.

Здавалося, він намагався зрозуміти, чи це жарт, сон… чи щось значно дивніше.

Навколо них тихо шумів нічний ліс.

— Ангел? — перепитав він.

Селена спокійно кивнула.

— Так.

Хлопець провів рукою по волоссю і тихо видихнув.

— Добре… або я дуже втомився, або це найдивніша ніч у моєму житті.

Він трохи ближче підійшов до неї.

Тепер він міг краще розгледіти її обличчя. Воно було блідим, але дуже красивим і незвичайно спокійним. Її темне волосся спадало на плечі, а очі уважно дивилися на нього, ніби вона вивчала кожну його реакцію.

— Мене звати Марко, — сказав він.

Селена повторила ім’я, ніби пробуючи його на смак.

— Марко…

В її голосі було щось дивне — ніби вона вперше в житті вимовляла людське ім’я.

— А тебе? — запитав він.

— Селена.

Марко простягнув їй руку.

— Приємно познайомитися… Селено-ангеле.

Селена подивилася на його руку з цікавістю.

— Що ти робиш?

Марко тихо засміявся.

— Це… людський спосіб привітатися.

Вона обережно торкнулася його руки.

І в цей момент вона відчула щось нове.

Тепло.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Люди… теплі.

Марко усміхнувся.

— Ну… ми ж не хмари.

Він уважно подивився на неї.

— Ти поранена?

Селена повільно кивнула.

— Я впала.

Марко подивився на пір’я, що лежало навколо.

І тихо сказав:

— Знаєш… якщо чесно…

Це дуже схоже на правду.

Він знову простягнув їй руку.

— Давай я допоможу тобі встати.

І саме з цього моменту почалася їхня дивна історія.

                                Сторінка-3