Зустріч

Темрява повільно відступала.

Спочатку Селена почала звук.Тихий шелест листя і вітер, який гойдав дерева.Потім з'явився холод, дивний, незвичний холод, який пронизував її тіло.

На небесах вона ніколи не відчувала холоду.

Вона повільно відкрила очі.

Над нею було нічне небо.Темне, глибоке, всіяне маленькими зірками.Але тепер вона виглядало інакше.Воно більше не було її домом.

Селена спробувала поворухнутися.

Біль.

Різкий, гострий біль пройшов через спину.Вона тихо застогнала і торкнулася плечей.Там, де раніше були її крила...тепер була лише порожнеча.

Вони...зникли...прошепотіла вона.

Вітер підняв кілька білих пір'їн, які лежали на землі поруч.

Селена дивилася на них так, ніби дивилася на частину себе, яку вже ніколи не поверне.

Раптом вона почула крики.

Хтось ішов через ліс.

Гілки тріщали під ногами, і цей звук змусив Селену завмерти.Вона ніколи раніше не була так близько до людини.

Кроки наближалися.

І раптом між деревами з'явився силует.

Хлопець.

Він зупинився, коли її побачив.

Його очі широко відкрилися від подиву.

Перед ним на землі сиділа дівчина у білій порваній сукні, а навколо неї лежало біле пір'я, яке тихо рухав вітер.

Кілька секунд вони просто дивилися один на одного.

Першим заговорив хлопець.

Ти...жива?

Селена мовчала.Вона уважно дивилася на нього, ніби на щось дивовижне.

Ти людина...тихо сказала вона.

Хлопець здивовано насупився.

Ем...так.А ти хто?

Селена на мить задумалася.

А потім відповіла чесно:

Я...ангел.

Хлопець мовчки дивився на неї кілька секунд.

А потім тихо сказав:

Знаєш...дивно, але я чомусь тобі вірю.

І саме в цю мить почалася історія, яка змінить їх обох.

                                   Сторінка-2