Падіння

Небо ніколи не було тихим.

Люди на землі уявляли його світлим, спокійним і безтурботним місцем, де панує лише гармонія.Але насправді небо жило за суворими правилами.Там не було місця сумнівам, страху...і тим більше людським почуттям.

Ангели повинні були спостерігати.

Вони бачили все:радощі людей, їхні війни, сльози, любов, втрати.Але їм було заборонено втручатися.

І серед тисяч ангелів була одна, яка ніяк не могла зрозуміти цього правила.

Її звали "Селена".

Вона часто стояла на краю небесного світла і дивилася вниз на землю.Її погляд завжди був довшим, ніж у інших.

Чому вони можуть відчувати...а ми ні? тихо запитала вона одного разу.

Інші ангели мовчали.

Бо відповідь була проста:

Ангели не повинні відчувати.

Але Селена відчувала.

Вона співчувала людям, коли бачила їхній біль.Раділа, коли вони знаходили щастя.І найбільше її дивула одна річ, любов.

Люди могли втрачати все...але все одно любити.

Для небес це було слабкістю.

Для Селени дивом.

І саме через це одного дня вона зробила те, що було суворо заборонено.

Вона захотіла стати ближче до людей.

І небо відповіло на це.

Світло навколо неї раптом стало холодним.

Крила за спиною затремтіли.

А потім голос, який неможливо було не почути, промовив лише одне слово:

"Порушення".

У наступну мить світло під ногами зникло.

Селена почала падати.

Спочатку повільно.

Потім швидше.

Небо віддалялося, а темна земля наближалася з кожною секундою.

Вітер розривав її крила, а серце вперше відчуло щось нове.

Страх.

І поки вона падала крізь нічне небо, в її голові промайнула лише одна думка:

"Невже так починається людське життя?".

І темрява поглинула її.

                                Сторінка-1