Озеро в лісі

Васильович втомлено крутив педалі. Відерце з грибами трусилося на багажнику. От паскуда! Старий, досвідчений, а заблукав у лісі! Сором! Кружляв стежками уже з годину, а вихід знайти не міг. Самі дерева, і жодного просвіту! Раптом серед стовбурів замиготіло світло. Васильович зрадів та закрутив педалі швидше. Виїхав до великої прогалини, якої ніколи раніше не бачив, хоча знав ліс добре змалку. Посеред прогалини височіла стіна очерету. Озеро чи болото! Дарма їхав сюди.

Васильович повернув, але тут почув голоси. Голоси кричали, верещали та сміялися. Він підійшов ближче та побачив невелике кругле озеро, де серед очерету плюскалися та сміялися три голі дівчини. Васильович мимоволі застиг, милуючись їхніми принадами: молоді, стрункі, мокрі тіла плескалися та пірнали біля берега, пружні груди й круглі соковиті стегна виринали з води, вабили до себе, обіцяючи насолоду.

— Тьху, от попав я! О, хоч дорогу запитаю, — тихо сказав Васильович до себе. — А ні, краще не буду. Їм на вигляд років по п’ятнадцять. Ще за збоченця приймуть та педофілію пришиють!

Він осідлав стару добру “Україну” та покотив у бік села, як йому здалося. Знову суцільний темний ліс. І знову світло за деревами. Васильович виїхав на галявину. І тут очерет, за ним голоси! Васильович підкрався та побачив тих самих дівчат. Паскуда! Їхав по колу, чи як? Ну все, більше кружляти не буде. Досить!

— Дівчата, вибачте, а як виїхати до села? Заблукав зовсім…

Вони разом припинили гомоніти та дружно подивилися на діда. Васильович аж заціпенів від пильних поглядів зелених очей. У очах сяяли бісики. Пишні вуста звабливо посміхалися йому.

— А нащо вам виїздити? З нами побудьте, — посміхнулася чорнява дівчина.

— Та ви що, ні! Мені додому треба.

Дівчата засміялися та плеснули на нього водою. Васильович, аби чого не вийшло, скочив на велосипед та поїхав шукати дорогу. І знову виїхав на ту саму галявину з озером. Тільки дівчат уже ніде не було.

— От засада! Ну хоч умиюся та поп’ю. Зовсім горло пересохло.

Васильович протер піт з лоба та нахилився над водою. Вона тхнула болотом, але вибору не було. Він умився та трохи попив з пригорщі. Потім мимоволі подивився на відбиття та ледь не впав: у воді мерехтіло не його обличчя із сивими вусами, а красиве лице молодої дівчини. Васильович протер очі, але мара не зникла. Він кліпнув і впізнав її. Марічка, його кохана, яка померла ще зовсім юною.

— Марічко, — він протягнув до води долоню, торкнувся поверхні, і миле обличчя попливло брижами, — ти…

— Я, — пролунав голос чи то з води, чи то в голові. — Іди до мене…

— Як? Ти ж у воді!

— Просто… Йди… До мене… Я скучила… За тобою…

Всі думки Васильовича кудись полинули. Він геть забув про дім, жінку, про те, що заблукав. Повільно зробив крок. Болотяна грязь чвакнула під кросівкою. Зелена жабка з плюскотом стрибнула у воду. В повітря піднявся рій комарів. Та він ні на що не зважав. Дивився на відбиття коханої та йшов. Зараз він знову буде з нею. З тою, яку кохав завжди, навіть після її смерті. Кохав, навіть коли одружився та мав дітей. Все, зараз він торкнеться до неї! Дівчина встала в повний зріст із води. Він побачив її всю. Прозора сорочка прилипла до тіла. Мокре волосся розтріпалося та прилипло до шкіри. Привітна усмішка кликала його припасти до солодких вуст коханої. Сяйнисті зелені очі вабили йти далі. І він ішов…

Але відбиття пливло разом з Васильовичем. Він торкався Марічки, але відчував лише прохолодну воду. Вона посміхалася, манила його рукою все далі, і він ішов. Уже по пояс у воді, по груди, по підборіддя…

— Марічко! Не тікай! Куди ж ти… Я кохаю тебе… Бульк!

***

Васильовича шукали всім селом. Поліція з райцентру облазила із собаками весь ліс, та даремно. Лише на третій день знайшли велосипед з відром грибів. Він лежав біля сухого очерету, де колись було озеро, а тепер лишилася лише суха грязь та твань. Казали, колись давно це було глибоке озеро, і там вночі через власну необережність втопилися троє дівчат. Їхня подруга, яка не вміла плавати, втекла нажахана. З тієї пори мало хто наближався до того місця, бо там часто пропадали люди. А вночі там світилися вогники, що мали в народі недобру славу.