Розділ 2 . Прокляття срібної луски

Злата швидко схопила рушник і почала витирати руку сестри, але мул не відтирався. Він наче в’ївся в шкіру. Коли останній шар багнюки нарешті зник, обидві дівчинки затамували подих. На зап’ясті Софійки, там, де її тримала Тіна, шкіра стала твердою і почала переливатися холодним перламутром.

​— Злато, воно... воно росте! — прошепотіла Софійка, торкаючись пальцями дрібних лусочок, що вже почали підніматися вище до ліктя.

​Рука дівчинки стала крижаною, а пальці почали злегка склеюватися між собою, наче з’являлися невидимі перетинки.

​— Не панікуй! — Злата намагалася говорити впевнено, хоча її власні руки тремтіли. — Я зараз сфотографую дзеркало ще раз. Мій спалах її налякав, можливо, камера бачить те, чого не бачимо ми.

​Злата підняла свій старий «Зеніт». Вона навела об’єктив на трюмо. У дзеркалі знову було видно темне озеро, але Тіна зникла в глибині. Злата натиснула на кнопку.

​Спалах!

​З камери миттєво виїхав знімок (це була особлива модифікована модель, що видавала фото відразу). Дівчата схилилися над карткою, чекаючи, поки проявиться зображення. Але замість кімнати на фото з'явився берег Гнилого Озера. Там, біля старої покрученої верби, з води стирчав той самий чорний буйок. Навколо нього у воді виднілося щось біле...

​— Це ж... кістки? — ахнула Софійка.

​— Ні, — Злата придивилася ближче. — Це осколки дзеркала. Софійко, дивись! На фото біля буйка стоїть човен, а в ньому — порожня рама від цього самого трюмо!

​Раптом дзеркало в кімнаті знову завібрувало. По воді в склі пішли кола, і з глибини почало підніматися щось велике. Це була не просто дівчинка. Це була велетенська риб'яча голова з людськими очима.

​— Віддай... мені... тепло... — прохрипіло дзеркало.

​Луска на руці Софійки різко спалахнула синім світлом, і дівчинку почало нестримно тягнути до скла, наче магнітом.

​— Злато, я не можу зупинитися! Моя рука... вона хоче додому, в озеро! — Софійка плакала, намагаючись вхопитися за ніжку ліжка, але її шкіра стала такою слизькою, що пальці зісковзували.

​Злата зрозуміла: Тіна не просто тягне її. Вона перетворює Софійку на частину озера, щоб та змогла пройти крізь скло.