Розділ 1 . Дотик мулу

Кімната наповнилася важким, сирим запахом стоячої води. Софійка стояла наче загіпнотизована, дивлячись, як бліді пальці дівчинки-дзеркала повільно просочуються крізь скляну поверхню, наче крізь густий кисіль.

​— Злато, вона... вона хоче дати мені ляльку, — прошепотіла Софійка. Її голос звучав так, ніби вона була під водою.

​Злата кинулася до сестри, намагаючись відтягнути її від трюмо, але підлога під ногами стала неймовірно слизькою. Чорна калюжа під дзеркалом розросталася, і в ній плавали шматочки справжньої ряски та дрібні равлики.

​— Не смій торкатися її! — крикнула Злата. — Це не дівчинка, це пастка!

​Раптом рука з дзеркала різко смикнулася вперед. Замість того, щоб віддати ляльку, вона міцно обхопила зап'ястя Софійки. Скляна поверхня дзеркала пішла хвилями, як справжнє озеро, в яке кинули камінь.

​— Ой! Вона холодна! — зойкнула Софійка. — Злато, вона мене тягне!

​Злата вхопила сестру за талію, впершись ногами в старий паркет. Сила, що тягнула з того боку, була неймовірною — наче ціле озеро намагалося засмоктати маленьку дівчинку в свою глибину.

​В об'єктиві камери, яку Злата все ще тримала в одній руці, вона побачила те, чого не бачило просте око: обличчя дівчинки в дзеркалі почало змінюватися. Шкіра ставала зеленуватою, очі перетворилися на два чорних вири, а замість волосся навколо голови ворушилися довгі, тонкі п'явки.

​— Софійко, заплющ очі! Не дивись на неї! — наказала Злата.

​Але Тіна (дзеркальна істота) раптом широко відкрила пащу. З неї не вилетів звук — з неї ринула справжня течія крижаної води прямо в обличчя Злати. Дівчинка посковзнулася, і її рука випустила сестру.

​— Зла-а-ато! — тільки й встигла вигукнути Софійка, перш ніж її рука по лікоть зникла всередині дзеркала.

​У цей момент стара плівкова камера в руках Злати спалахнула яскравим білим світлом — спрацював автоматичний спалах. На частку секунди кімната осяялася, і Тіна з криком (який був схожий на хрускіт криги) відсахнулася назад у глибину свого озера.

​Софійка впала на підлогу, важко дихаючи. Її рука була повністю вкрита смердючим мулом, а на зап'ясті залишився синій слід від пальців, який нагадував відбиток риб'ячої луски.

​— Вона не зникла, — прошепотіла Злата, дивлячись на дзеркало.

​На склі залишився відбиток мокрої долоні, і він повільно почав... дряпати скло зсередини.