ХV 16:26. Вівторок. Кабінет Слідчого

Напроти Сизоненка сиділа Тетяна Вікторівна і давала покази. Її розповідь була сповіддю.

- Якщо чесно, я ненавиділа Каптицького. Він завжди використовував мого чоловіка. Але його борг, він розлютив мене остаточно. Знаєте, скільки він був винен. Він був винен 100000 доларів. І не відавав. Все відкладав. А потім я дізналася, що його фірма на межі банкрутства. І я зрозуміла, що нічого він Ігорю не віддасть. Я вирішила його отруїти. Я не думала, що помре мій Ігор. Розумієте вів ніколи не любив пити цього клятого вина.

Я чекала лише нагоди зробити це. І нагода трапилася. Я підслухала розмову Ігоря з Мариною, Зрозуміла, що буде зустріч, то значить і буде обмін. Вино і отруту я купила завчасно. Тому підмішавши отруту, я стерла відбитки пальців. Після чого я зателефонувала Марині. Якщо чесно я переслідувала дві цілі. Я хотіла отруїти Олега, а зробити винною Марину. Я знала, що вона була коханкою мого чоловіка. Тому думала, що в мене вийде запроторити її в тюрму. Я хотіла помсти обом. Але ж бачите Бог покарав мене.

Вона замовкла. Слідчий також мовчав. Він не знав, що сказати. Тому просто подав протокол. Та підписала його, начитавши.

Коли Петро залишився сам в кабінеті, він задумався про те, що бажання помсти, може, іноді вбити рідну людину. Від поганих думок, його відірвав телефонний дзвінок. Він притулив мобільний до вуха і почув голос його дружини:

- Коханий, ти коли будеш вдома? Я сьогодні приготувала смачну вечерю і купила пляшку нашого улюбленого вина.

Сизоненко посміхнувся і відповів:

- Чекай. Я вже скоро буду вдома.

По цьому він встав і вийшов з кабінету.

Кінець

ЯКЩО ВАМ СПОДОБАЛАСЯ КНИГА ТО ПОСТАВТЕ ВПОДОБАЙКУ!!