IX 12:15 Понеділок. Будинок Симоненків

Будинок де жив Симоненко Ігор, труп якого знайшли сьогодні вранці знаходився по вулиці Нове Життя. Тому автомобіль Сизоненка повернув саме на цю вулицю. Під’їхавши до потрібної адреси, він зупинився.

Сизоненко вийшов з ауді. На хвіртці висів попереджувальний напис:

«ОБЕРЕЖНО В ДВОРІ ЗЛА СОБАКА».

Слідчий обережно ввійшов до двору. Одразу почувся гавкіт собаки. Пес підбіг майже впритул до Петра. Але ближче підбігти він не зміг, оскільки, його обмежував ланцюг, яким він був прикутий до будки. На гавкіт собаки вийшла господиня. Вона крикнула на собаку:

- Цить. Шарик чого розгавкався.

Шарик послухавши свою господиню затих і пішов ліг до будки.

- Доброго дня – привітався Сизоненко.

- Доброго – відповіла господиня будинку.

- Симоненко Тетяна Вікторівна? – запитав слідчий.

- Так це я. А ви хто?

- Я старший лейтенант, слідчий поліції Сизоненко Петро Сергійович.

- Я вас слухаю.

Симоненко Тетяна Вікторівна виглядала молодою сучасною жінко. На вигляд їй було 35-40 років. ЇЇ каштанове волосся було зав’язане в хвостик. Зодягнута вона була в спортивні штани та зелену футболку. На ногах були взуті кеди. Постава її була струнка, а очі дивилися впевнено перед собою.

Голос Тетяни Вікторіїної став бентежним. Для неї прихід слідчого був несподіваний.

Петро Сергійович підійшов ближче.

- В мене для вас погана новина – сказав він.

- Щось сталося?

- Сьогодні вночі помер ваш чоловік Симоненко Ігор Степанович.

Тетяна Вікторівна вся зблідла. Вона мовила тремким голосом.

- Як не може бути. Ще жарт.

Її мозок не міг повірити в почуте.

- Нажаль це правда. Мої вам співчуття – з цими словами він дістав фото небіжчика і простягнув його Тетяні Вікторіїній.

Вона тремкими руками взяла фото та глянула його. Нічого не мовивши вона вбігла до будинку. Слідчий пішов за нею.

Дружина покійного стояла на кухні, біля навісної шафи і капала в чашку заспокійливе. По кімнаті розійшовся запах м’яти. Випивши все одним махом, вона сіла на стілець. Її дихання почастішало. По щоках текли сльози. Сизоненко стояв в дверях мовчки. Коли вона трохи заспокоїлася, то запитала в працівника поліції:

- Від чого помер Ігор?

- Отруєння – відповів Сизоненко.

- Його вбили?

- Так.

- Хто?

- Ми намагаємося це з’ясувати.

- Розкажіть мені все, що вам відомо.

Слідчий розповів все, що йому було відомо від Каптицького.

Жінка просто покивала головою. Помовчавши, вона мовила:

- Вам від мене щось потрібно?

- Якщо можете, то дайте відповідь на декілька запитань?

- Запитуйте.

- Чи були вороги в Ігоря Степановича?

- Ні не було. Особисто я не знаю. Він рідко коли говорив про свої бізнес справи. Він завжди намагався розділяти бізнес та дім. Звісно в нього були конкуренти, але я не знаю, щоб були якісь конфліктні ситуації. Може він просто не розповідав мені.

- А які в нього були відносини з Каптицьким Олегом Миколайовичем?

-  З Олегом. Ну вони були друзями і бізнес партнерами. Хоча останнім часом в їхніх відносинах була певна напруга.

- А що це була за напруга. З чим пов’язана.

- Я не знаю. Я ж кажу Ігор мене не дуже вводив в його бізнес справи.

- Добре. А мене цікавить такий момент. Ви напевно знаєте про їх традицію обмінюватися коньяком та вином.

- Звісно знаю. Це у них з інституту. А до чого це тут.

- Справа в тім, що отрута якою отруїли Ігоря була підмішана в вино.

Остання фраза яку сказав слідчий схвилювала дружину Ігоря. Вона сказала:

- Ви що думаєте, що Ігор хотів отруїти Олега. Ні такого бути не могло. Він не був здатний на таке. Тим більше він не міг потім випити сам те вино.

- Я не думаю, що ваш чоловік хотів отруїти свого товариша. Я думаю, що хтось хотів отруїти Каптицького, але не розрахував, що вино вип’є Ігор.

- То перевірте оту його помічницю Марину. Мені вона ніколи не подобалася. – голос Тетяни Вікторіїної був знервований – В вас є до мене ще запитання?

- До вас в мене запитань більше немає. Але якщо ще щось згадаєте, обов’язково зателефонуйте мені. – сказав Петро Сергійович і простягнув свою візитку.

- Добре. – сказала у відповідь Тетяна Вікторівна.

Вийшовши на вулицю Сизоненко видихнув з полегшенням. По цьому він сів за кермо і рушив з місця.