VII 10:00 Понеділок. Кабінет слідчого

За столом сидів Сизоненко Петро Сергійович, а на проти нього – Каптицький Олег Миколайович. Розмову почав Петро Сергійович:

- Олег Миколайович, де ви були сьогодні о 2 годині ночі?

- Спав.

- Де ви спали?

- Звісно, що вдома.

- Це може хтось підтвердити?

- Ніхто не може. Дружина була в мами. Я ж вам не маленька дитинка. Мені ж нянька не потрібна.

- Тобто ви кажете, що о другій годині були вдома.

- Чорт забирай. Взагалі в чому справа? Чому я маю пояснювати де я був о другій годині ночі? – Каптицький почав нервуватися.

- Добре. Таке питання: у вас є автомобіль? – змінив тему слідчий.

- Так. В мене їх аж два.

- А яких моделей?

- Мерседес та Тойота.

- Мерседес чорного кольору – уточнив Петро Сергійович.

- Так.

- А він де зараз?

- Вдома.

- А в ночі о 2 годині. Він також був вдома.

- Так. Він стояв і зараз стоїть в гаражі. – відповів Каптицький і додав – Взагалі, поясність мені, що відбувається? Або ми можемо припинити розмову.

- Добре я зараз поясню – мовив слідчий і з цими словами він показав знімок мерседесу з камери спостереження.

Після того, як Олег Миколайович уважно глянув на фото, Петро Сергійович запитав в нього:

- Це ваше авто. Впізнаєте?

- Так. Це мій мерседес.

- Цей знімок з камери з спостереження, що знаходиться по вулиці Шевченка. Запис зроблено сьогодні о другій годині ночі. То може ви тепер скажете правду де ви були сьогодні о 2 годині ночі?

- Я спав. Я нікуди не їздив сьогодні вночі?

- То, що виходить ваше авто саме їздило. Чи можливо ви комусь його дали?

- Та я власне зранку прийшов на роботу пішки. І в дома не дивився в гаражі. А що власне сталося? – голос Олега Миколайовича став збентеженим.

- А сталося власне ось що – сказав слідчий і з цими словами поклав на стіл, перед Каптицьким, фото ранкового небіжчика.

Той глянув на фото. На його обличчі став виразно читатися жах та подив. Він тільки і мовив:

- О Боже. Це ж Ігор. Що з ним сталося?

- Хто, хто? – перепитав слідчий.

- Ігор. Мій бізнес партнер, товариш.

- Назвіть мені прізвище, ім’я, по батьковому.

- Симоненко Ігор Степанович.

Петро Сергійович записував, а Олег Миколайович продовжував:

- Це жахливо. Але я досі не розумію: до чого тут я і моя автівка?

- Зараз ви все зрозумієте.

З цими словами Сизоненко ввімкнув ввесь запис, який зробила відеокамера. За разом поки йшло відео, він коментував його:

- Ось вулицею їде ваше авто. Ось воно зупиняється. Стоїть не більше хвилини. А опісля того, як відріжняє – залишає труп і зникає.

Коли відео було переглянуто, бізнесмен просто мовчки дивився на слідчого. Той, перериваючи мовчанку, сказав:

- Тепер ви можете мені щось пояснити?

- Напевно, що так.

Зосередившись трохи Каптицький почав пояснювати:

- Вчора я дійсно не ночував вдома. Ми з Ігорем вчора були в готелі. До нас мав приїхати наш контрагент для ділової зустрічі. Але так і не приїхав. Та справа не втім.

- Ви поселилися в кімнаті номер три? – уточнив слідчий.

- Так, а звідки ви знаєте?

- В кишені в Ігоря був знайдений ключ від цього номеру.

- Зрозумів.

- Продовжуйте далі. Що було після того, як ваш контрагент не приїхав.

- Ми випили. Не даремно ж пропадати добру. Випили за багато. Потім я заснув. А прокинувшись зранку я пішов прямісінько на роботу. Більше нічого не пам’ятаю.

- А коли ви прокинулися, то не спробували з’ясувати де ваш товариш.

- Ні. Я подумав, що він пішов додому.

- Добре. Мене цікавить інше. А які алкогольні напої ви вживали.

- Я не пам’ятаю. Там багато чого було і коньяк, і горілка. А яке це має відношення до смерті Ігоря.

- Та власне пряме. Зважаючи на те, що причиною смерті Ігоря була отрута, підмішана в вино.

- Не може бути! Та те, що він пив і я пив. То якби було отруєне вино, то і мені б був гаплик.

- Ну якщо підмішати в пляшку, а не в окремий келих.

- Ви, що думаєте, що це я зробив!!! – закричав Каптицький – я б ніколи б не вбив свого товариша. Та ми з ним з інституту дружимо. Взагалі якщо ви мене в чомусь звинувачуєте, то мені потрібен адвокат!

- Заспокойтесь. Я вас ні в чому не звинувачую. Я просто хочу розібратися.