II «6:10 Понеділок. Місце злочину»

По вулиці Робітничій їхало сине ауді. За кермом якого перебував слідчий поліції, старший лейтенант Петро Сергійович Сизоненко. Його розбудив телефонний дзвінок об шостій ранку. Телефонував начальник міського управління поліції полковник Віктор Степанович Герасименко. Він був небагатослівний. Сизоненко з його слів тільки й зрозумів, що стався якийсь злочин, тому він мусив бути там. Тому туди Петро Сергійович і прямував.

На вигляд Сизоненку було не більше 35 років. Мав він темне волосся, яке було коротко підстрижене. А нова біла сорочка з чорними ґудзиками в поєднанні з синіми джинсами та чорними кросівками трохи молодила його.

Взагалі слідчим Сизоненко мріяв бути з самого дитинства. Ще коли був маленьким захоплювався різними героями з кінофільмів, які незважаючи на небезпеку боролися зі злочинцями. Тож коли прийшла пора обирати професію для подальшого життя, то не вагаючись подав документи до Національної академії внутрішніх справ України. Закінчивши в 2003 року академію на відмінно став працювати слідчим менського відділення тоді ще міліції.

Різні були ситуації по службі, але ніколи Петро не пожалкував про обраний життєвий шлях і щоденно сумлінно виконував покладений на нього обов’язок.

Автомобіль повернув на вулицю Захисників АТО, минаючи будівлю центру зайнятості та будинок культури. На площі було не багатолюдно. Хіба що кілька людей стояли на зупинці очікуючи на прибуття автобуса. Машина  впевнено повернув на вулицю Шевченка. По ліву сторону дороги був відділок поліції. Але слідчий не зупиняв авто. Минувши кінотеатр та церкву він їхав далі. Біля краєзнавчого музею, стояла швидка та дві поліцейські автомашини.

Місце злочину було огороджене червоною стрічкою. Сизоненко припарковав автівку напроти місця події, біля магазину.

Сизоненко крокуючи до місця події помітив неподалік судмедексперта Грибка Миколу Григоровича. Миколі Григоровичу було 52 роки. Втім глянувши на його зморщене лице, можна було зробити висновок, що йому далеко за 60 років. Одягався завжди він в білі штани та білу сорочку. Поверх всього носив халат, який тільки умовно можна було вважати білим. На ногах в нього були чорні туфлі, стоптані від довгого носіння. Волосся його вже посивіло років з 15 назад.

Судмедексперт щось фотографував. Коли Петро Сергійович підійшов ближче то роздивився, що той фотографував тіло, яке лежало на узбіччі. Отже убивство зрозумів слідчий. Микола Григорович вже дивився на Сизоненка. З його погляду було зрозуміло, що йому є що сказати. Петро підійшов до нього та привітався з ним. Після чого слідчий запитав в судмедексперта:

- Особа небіжчика відома?

- Ні – відповів той.

Хвилину помовчавши Грибок мовив:

- Можу сказати небагато. Небіжчик помер десь о другій годині ночі. Смерть настала від отруєння. Швидше за все, що до узбіччя він дійшов не сам, а його довезли сюди на авто, оскільки сліди блювання видні тільки біля самого тіла. Також я взяв відбитки пальців можливо буде яка інформація в базі даних.

-  Зрозуміло. Є ще щось? – сказав на те Сизоненко.

- Так. В кишенях його штанів зайшов ключ з брелком. На брелку надруковано цифру «3». Швидше за все це з номера в готелі. В мене все.

- Добре. – сказав на те слідчий і забрав пакетик з ключом.

Сизоненко глянув на труп. На ньому був дорогий костюм та італійські туфлі. В мертвого була модна зачіска. Тобто «клієнт» був не з бідних.

Небіжчика поклали на ноші і повезли швидкою в морг.

Старший лейтенант оглянув місцину та поговорив з чоловіком який викликав поліцію. Він все розмірковував. Однак, нічого путнього не приходило на думку. Єдине, що він вирішив це те, що необхідно з’їздити до готелю і спробувати з’ясувати чи їх це їх ключ. Він підійшов до авто і його погляд впав на один з магазинів, що був якраз напроти місця злочину. Одна з камер відеоспостереження, встановлена на магазині, могла зафіксувати нічну подію.

Тому, відклавши поїздку до готелю Петро віривши чекати на відкриття магазину, щоб добути запис. Невдовзі той і відкрився. Як з’ясувалося на камеру спостереження дійсно було видно необхідну ділянку дороги та узбіччя.

Сизоненко ще раз переглянув запис з камери. На ньому чітко було видно, як під’їхав чорний Мерседес і постоявши з хвилинку рвонув з місця пригоди, залишивши тіло на узбіччі. Тепер з’являлася надія, що вдасться розпізнати номер авто з відео і знайти того, хто викинув тіло.

Слідчий попрохав записати фрагмент запису з камери. Власник магазину одразу погодився. Заховавши диск з фрагментом запису до кишені Петро вийшов з магазину. Після цього він сів в своє Ауді та поїхав до готелю.