Глава 15

Три роки ми були щасливою родиною. Я була на сьомому небі, адже мала все, що можна було лише побажати. Чудовий чоловік, дитина та народ, що безмежно любив мене. Навіть повірити не могла, що це все відбувається насправді. Я мріяти не могла про таке. Дарсана підростала дуже жвавою дитиною, яка перетворювала наш палац у найзатишніше місце на землі. Вона була дуже активною, намагаючись перевернути все з голови на ноги. Якщо щось знаходилося там, де вона могла дотягнутися, то значить скоро це буде або розбите, або розірване. Ми з Джейком ледве встигали за нею, що вже говорити про Маркуса та стількох нянь. І це дивно, адже ми ж все-таки вампіри. В усіх куточках нашого палацу було чутно її сміх, особливо коли вона гралася зі своїм братиком - Аларіком. Діти росли дуже дружніми. Та й ми взяли на себе відповідальність за виховання хлопчика, бо його мати після смерті Ронана була трохи не в собі. Тому ми їй дали час. Проте все інше було просто чудово. І я була найщасливішою, поки в один день все не змінилося.                                                                                                                        

Ми пішли на полювання, залишивши Дарсану з Камалією, вірною нянькою, що ще Джейкоба та Кларісу виховувала. Жінка стільки часу проводила з малою, що справді полюбила її. Тому ми могли спокійно залишити Дарсану на неї. У випадку чого, Камалія буде захищати її до останнього. Я в ній була впевнена на всі сто відсотків. До того ж нас не було лише кілька годин, а палац у Валорії один з найзахищеніших серед усіх тридцяти п'яти світів. Та коли ми повернулися, то я не змогла стримати свій крик.                                                                                                                                                                     

Камалія була мертвою, а моєї дитини не було. Жінка знаходилось в такій позі, що ставало зрозуміло - вона боролась за життя. Я навіть боялась подивитися на ліжечко Дарсани. Мені справді страшно, адже я знаю, що можу там побачити. Все ж я наважилась та зробила це. Замість неї залишилася лише кривава постіль, в якій було якесь тіло дівчинки, що була просто знівечена. Я не могла повірити, що це моя дитина. Ні, моя Дарсана просто не могла померти. Вона була жива, я відчувала це. Матір завжди знає чи її дитина в порядку. От і я не могла позбутися цього передчуття. Та з кожною миттю надія все згасала. Сльози самі потекли з моїх очей. Я бачила, що Джейкоб був так само знищений. Він вже один раз втрачав родину.                                                                                                                                           

І я не змогла втриматися, та втратила свідомість. І це перший випадок, що трапився за все моє вампірське життя. Я дуже довго не могла прийти до тями, адже це просто зруйнувало мене з середини. Я готова була померти, проте все ж витримала це. От тільки думки про те, що моя донька жива, мене ніколи не покидали. І поки я буду жити, то шукатиму її. Я переверну всі тридцять п'ять світів, та поверну її додому...