Глава 14

Важко було повірити, що тепер в мене з'явився ще один сенс життя, а саме моя маленька донечка. Раніше я навіть не задумувала про те, що в мене колись буде дитина. Насправді я цього дуже сильно боялася, адже уявлення не мала, що робити з малечею. Для мене краще було б провести кілька битв. Хоча я й не думала про те, що буду королевою. А тепер я мама неймовірної донечки. Дарсана була дуже гарною. Вона мала великі блакитні очі, що з цікавістю розглядали цей світ. Одного разу вона стане величною, і про неї ще легенди складатимуть. Я вірила, що колись саме так і буде. Світ ще говоритиме про неї.                                                                                                                                        

Джейкоб ж постійно був з донечкою, витрачаючи на нас весь свій вільний час. Звичайно в короля не мало обов'язків, як і в мене, але родина найголовніше для вампірів, а тим паче для Драгомірів. Я вже повністю відчувала себе частиною цієї родини. На щастя, у Валорії не було якихось протестів, а усіх винних у смерті батьків він знайшов вже давно. Через те нам навіть не варто було хвилюватися. Але це так дивно виглядало. Могутній вампір, що міг керувати чотирма стихіями, був королем, якого боявся весь світ, перетворювався на абсолютно розгубленого чоловіка, що не знав як правильно взяти свою донечку на руки.                                                                                                                                                 

Тому, я підійшла та дістала Дарсану з ліжечка. Вона вже терла очі своїми маленькими кулачками, а значить час був вкладати її спати. Але вона не плакала, адже була досить самостійною. Так вже сталося, що наша маленька принцеса могла заснути лише на наших руках. Але нам це було не складно. Джейкоб ж стояв та уважно спостерігав за всім. Я підійшла та обережно вклала донечку в його міцні обійми. Я знала, що він ніколи не впустить її. Однак чоловік ще не вмів правильно тримати її. Боявся зашкодити дівчинці.                                                                                                                             

- Вона така чарівна, коли спить. Мила та тиха, що зовсім їй не властиво. Цікаво, а я в дитинстві був такий самий? Хоча ні, Дарсана просто чудова. Найкраща дівчинка в усіх тридцяти п'яти світах. - з ніжністю прошепотів він. - Так схожа на тебе. Я впевнений, що коли вона виросте, то буде така ж войовнича.                                                                                                                                                          

- Але з твоїми манерами. Вона все ж принцеса. Доведеться їй вивчати не лише військову майстерність, а й королівський етикет. Ти їй в цьому точно допоможеш. - посміхнулася я. - Та час дуже швидко летить, тому ми маємо цінувати кожну мить з Дарсаною. Не встигнеш і оком кліпнути, а вона вже вступить до Королівської Академії. - а от я там ніколи не вчилась. - А колись стане королевою, яку буде любити народ.                                                                                                                                                  

- А там вже й нареченого в дім приведе. Я сподіваюсь, що вона обере того, кого по-справжньому буде кохати. І це буде взаємно. Я хотіла би, що моя донечка писала власну історію. - розсміявся Джейкоб. - Та поки що вона маленька. І можемо насолодитися цими чудовими митями. Ти тільки подивися на неї. Така чудова. Ось ці маленькі ручки, допитливі очі, що так дивляться на мене. - чоловік потягнувся до мене та обережно поцілував. - Дякую тобі за те, що подарувала мені родину. Завдяки тобі в мене тепер є кохана дружина та маленька донечка. Я про це навіть мріяти не міг, хоча й почалось в нас все не найкращим чином.                                                                                                                                            

- І я тобі дякую, що тоді ти не перестав боротися за наше кохання. Хто знає як воно би все обернулося, якби ти просто здався. - посміхнулася я. - Але тепер в нас все чудово, хоча я й не думала про те, що стану королевою.                                                                                                                                                

І справді, якби він тоді не продовжував кохати, я би так і не знайшла свою справжню долю. Я би продовжувала відточувати бойові мистецтво, і можливо продовжувала щось з Натаніелем. Але не варто думати про це, адже моє життя зробило різкий поворот. Тепер я кохана дружина та королева Валорії, а ще мама чудової донечки. Зараз у мене є все, про що можна лише мріяти. Сподіваюся, що всі наші пригоди вже лишилися позаду...