Глава 13

Якось так швидко пролетіло дев'ять місяців, що я навіть не встигла повністю насолодитися цим періодом. Здавалося все мало би бути ніби в казці, адже мені розповідали, що вагітність це один з найкращих станів жінки. Але я не помітила нічого особливого. Так, в середині мене було маленьке життя, яке зараз було найдорожчим. І весь цей час зі мною носилися так, ніби я якесь найбільше чудо. Звичайно, Крістіна та Кларіса були зайняті своїми синами, а Джейкоб не так часто міг виділити мені хвилинку. Однак я продовжувала тренуватися, хоча чоловік постійно намагався відмовити мене. Однак я знала, що мені не зашкодить це.                                                                                                                

Так я і проводила днями, виконуючи свої обов'язки королеви. Усі в королівстві були неймовірно раді, адже скоро вони отримають спадкоємця. І всі готувалися до цього. Та зараз чоловік скоротив мої обов'язки до мінімуму, хвилюючись за мій стан. Взагалі за час моєї вагітності він став якимось параноїком, боячись за все на світі. Якби він міг, то просто закрив мене десь у кімнаті та не відпускав усі ці дев'ять місяців. Це дивно, як думка про те, що скоро він стане батьком, може змінити чоловіка. Інколи я просто не впізнавала Джейкоба. Мені здається ще трохи, і він би просто переселився в іншу спальню, аби дати мені більше вільного простору. Та я все ж відмовила його. Це точно було би зайвим.                                                                                                                                                              

В той день я відчула дуже сильний біль, який був знизу живота. Спочатку це можна було терпіти, а потім просто нестерпно. Хотілося просто вити від болю. А потім сильні перейми, від чого я не стрималася та закричала. Я повільно осіла на підлогу, адже ноги мене просто не тримала. Не думала, що вампірам може бути так боляче. За мить до кімнати влетів Джейкоб, який стурбовано дивився на мене. Я бачила страх в його очах. Звичайно він почув мій крик і уявив собі вже найгірше. Ще й меч дістав.                                                                                                                                                                

- Зоріно, що сталося? - спитав він. - Ти в порядку?                                                                                       

- Здається я, - знову роздався крик. - Я народжую. Прямо зараз.                                                              

В ту ж мить страх змінився радістю від того, що вже сьогодні він стане батьком. Я уявляю, що він дуже задоволений, що це ось ось має статися. Проте чоловік знову був абсолютно розгублений. А от мені було зовсім не до того. Я відчувала нестерпний біль, який до того мені був не знайомий. Ну що ж, воно того варте. Оракул повідомив нам, що в нас народиться дівчинка. І вже сьогодні вона хоче зустрітися зі світом.                                                                                                                                                                  

Одразу ж Джейкоб побіг за лікарем, аби він допоміг мені. А це ж той самий вампір, що вже стільки поколінь допомагає королівській родині з'являтися на світ. Здається, йому вже близько трьохсот років, та цей чоловік присвятив все життя, аби допомагати іншим. Проте я вже ні про що інше не думала, адже біль не припинявся ні на мить. Хотілося просто зараз заснути, аби цього не відчувати. Та все ж мені вдавалося стримувати крик, адже я ж воїн. Маю терпіти. Та, здається, ще трохи і я зламаю руку дідусю, що зараз підтримував мене. Та моя доня має народитися здоровою, тому я готова стерпіти все...