Джейкоб

Я тримав на руках свою маленьку донечку, і кожен раз, коли дивився на її крихітне обличчя, в яке навіть тепер не вірила моя власна свідомість, я відчував, як серце розривається від щастя. Я не міг повірити, що це моя дитина, моя кров, що вона належить мені і моїй прекрасній Зоріні. Я дивився на її маленькі пальчики, на те, як спокійно вона спала в моїх руках, і всередині розцвітав справжній потік тепла.

Це було неймовірно. Як важко було повірити, що я, молодший принц, який мав лише мрії про родину, зараз стою тут із цією маленькою істотою, яка стане майбутньою королевою Валорії. І все, що я відчував — це щастя, безмежне щастя.

Я згадував той момент, коли Зоріна поділилася зі мною цією новиною. Вона була вагітна. Спочатку я просто не міг повірити. Я мало не літала від щастя. Але коли вона дала мені на руки нашу маленьку принцесу, я відчув, як все змінюється. Моя донечка була такою крихітною, але це був її початок, її перші кроки в цей світ. Я не міг стримати емоцій, з кожним поглядом на її маленьке обличчя мій світ ставав все більше і більше повним.

Мене завжди тягнуло до думки, що коли-небудь я буду мати свою родину. Я, як молодший принц, мав певні привілеї. Могло здаватися, що я міг обирати свою долю. Але потім все змінилося. Мені довелося стати королем. Я раптом зрозумів, що це моє місце. І ось, тримаючи свою маленьку донечку, я відчував себе справжнім королем. Не тому, що я носив корону, а тому, що мав у своїх руках це маленьке життя, яке буде зростати і ставати частиною великої історії.

Моя донечка буде мати все найкраще, адже я і Зоріна подаруємо їй всю свою любов і турботу. Вона буде щасливою, я в цьому не сумніваюся. Ця дитина стала для нас дивом, чимось таким, чого ми не могли й уявити, коли все здавалося таким темним і безнадійним.

Тепер, дивлячись на неї, я розумів, що життя має справжній сенс. Я тихо прошепотів її ім'я, дивлячись на її обличчя, яке так гарно світіло від сну.

— Дарсано, моя люба донечка, — сказав я, і голос мій тремтів від хвилювання. — Ти просто красуня. Ти найцінніше у всьому світі для мене. Як і твоя мама. Я вас обох безмежно люблю. Ви — сенс мого життя.

Зоріна тихо підійшла і обійняла мене за плечі. Я відчував, як її тепло додає мені ще більше впевненості в цьому моменті.

— І мама теж, — сказала вона з усмішкою. — Я тебе дуже кохаю, Джейку. І ти знаєш, як сильно.

— Точно кохаєш? — посміхнувся я, відчуваючи, як серце наповнюється теплом від її слів.

— Звичайно, ось мій доказ, — сказала вона, вказавши на нашу маленьку донечку в моїх руках. — Це твій доказ, Джейку.

Я тримав її так ніжно, як тільки міг. Цей момент, коли ми були всі разом, я б не віддав ні за що. Я вірив, що такі миті слід запам’ятовувати, занотовувати в серці, щоб мати змогу згадувати їх у важкі часи. Вони давали силу, надавали надії.

Я подумки відчув присутність батьків, які б точно пишалися мною зараз. Так, я втратив свою родину, але ось ця жінка переді мною подарувала мені нову. І я зрозумів, що саме для цієї родини варто жити. Всі мої сумніви, всі випробування, все, через що ми пройшли, здаються такими дрібними, коли я тримаю в руках цю маленьку життя, що має перед собою безмежне майбутнє.

Це було неймовірне відчуття — бути батьком. Бути королем. Бути чоловіком, якому довіряють і якому є кого любити. І я готовий до всього, що прийде. Все буде для моєї родини. Для них я готовий на все.