Глава 12

Останнім часом я себе не дуже добре почувала, і це було дивно для нас, бо вампіри ж ніколи не хворіють. Я навіть не знала, що таке взагалі буває. З моменту весілля пройшло вже трохи часу, і я повністю вжилася в роль королеви. Спочатку було незвично, адже всі мені вклонялися та називали Ваша Величносте. Але ми з Джейкобом якось так будували своє правління країною, що в неформальній ситуації до нас ставилися на ім'я. І це було справді чудово, адже ми відрізняємося від них лише наявністю статусу, а Джейк ще й королівською кров'ю. А я ж взагалі ніколи не думала про те, що можу стати королевою Валорії. Я хотіла бути воїном, але життя підкидає нові сюрпризи. Виявляється, що це набагато простіше, ніж я думала спочатку. Особливо, коли поряд такий неймовірний чоловік, що готовий підтримати в будь-який момент. І хоча й були певні проблеми, та ми з ними впоралися.                                                                                                                                               

І все було би просто чудово, якби не це самопочуття. Воно лякало мене, адже я не знала, чого мені очікувати. Тому я і вирішила звернутися до вампірського лікаря. Дивно, але для безсмертних навіть такі є. Значить, це не така вже й рідкість. Та те, що сказав мені він, перевернуло все моє життя. Я досі не могла повірити, що це сталося. Тим паче так швидко. Але я дуже була рада. Хоча і не уявляла, як відреагує на це Джейк. Я навіть не знаю як все розповісти йому. А раптом йому не хотілося цього? Можливо він не планував так швидко. Ні, ми вже говорили про це, однак про чіткі дати ніхто не згадував.                                                                                                                                                          

Я вирішила не тягнути час, а повідомити одразу. Все ж це стосується нас обох. Тому, ввечері я вже чекала на нього, а він як на зло затримався. Ось чому завжди все так несправедливо. Але згодом він таки прийшов. Джейк був дуже втомлений, адже вони розбиралися з черговим проектом відбудови міста, яке вже було досить старим. Вони хотіли зберегти архітектуру, але й привнести щось нове. Чоловік одразу ж підійшов до мене, почавши цілувати. Але я не збираюся збиватися, тому і почала розмову.                                                                                                                                                            

- Джейкобе, нам терміново потрібно поговорити. - швидко сказала я. - Будь ласка, постався до цього серйозно.                                                                                                                                                        

- Тільки не кажи, що ти збираєшся мене покинути. Розлучення мені зараз точно не потрібно. Тим паче коли я такий щасливий. - посміхнувся він. - Я ж цього просто не переживу. Ти хочеш залишити країну одразу без короля та королеви?                                                                                                                     

- Ні, Джейку. Це серйозно. - сказала я.                                                                                                           

Він одразу ж відсунувся від мене, напружившись. Ну от, молодець Зоріно. Він знову хвилюється. Здається, я його налякала, і тепер він думає, що щось сталося. Я вже уявляю, які здогадки проносять в його голові. Напевно він зараз думає лише про найгірше. Ой та досить вже тягнути час, і треба казати як є.                                                                                                                                                                    

- Я сьогодні була у лікаря. Знаєш, не думала, що колись опинюся в нього. Це так дивно. - відповіла я, що налякало його ще більше. - Загалом... - я зібралася з думками. - Ти скоро станеш батьком, адже я вагітна.                                                                                                                                                              

Якусь мить нічого не відбувалося, адже Джейк, здається, просто не міг повірити в те, що зараз почув. Та потім чоловік підняв мене на руки та обережно закружляв. Я бачила, що він був дуже щасливий від цієї новини. А я лише даремно переживала. Я ж пам'ятаю, що він стільки часу говорив про дітей, адже хотів маленьку донечку чи синочка. Напевно, він просто вирішив не тиснути на мене. Та після того, як чоловік втратив усю родину, я знала, що для нього це все дуже важливо. Він хотів стати щасливим, а для цього йому потрібна не лише я, а й дитина. Поставивши мене, Джейкоб притягнув ближче та поцілував.                                                                                                                     

- Я так сильно тебе кохаю. Ти навіть не уявляєш наскільки. - врешті сказав він. - Я думав, що абсолютно щасливий. Та зараз ти зробила неможливе. Я просто відлетів кудись на тисячі кілометрів вгору. Ти неймовірна в мене.                                                                                                                             

І він знову мене закружляв, а з мого обличчя не сходила посмішка. Тепер ми станемо справжньою родиною, в якій народиться маленьке життя. І хоча мені досі було страшно, адже я абсолютно не знала, що робити і як потрібно поводити себе з маленькими дітьми, та в нас буде час всьому навчитися...