Глава 11

Коли Кларіса повідомила про те, що вона вагітна, ця новина миттєво заповнила наші серця радістю і тривогою водночас. Джейкоб, її брат, був неймовірно щасливий і розчулений — адже народження нового життя в їхній родині стало ніби світлом у темні дні після втрати батьків.

Але все ж довгий час вони тримали цю інформацію в секреті, не розповідаючи нікому, бо хотіли бути впевнені, що з малюком усе гаразд. Бо вагітність — це не завжди проста дорога, а особливо для їхньої родини, яка не раз стикалася з небезпеками і втратами. Кларіса сама боялася, чи зможе вона дати життя і виховати дитину у цьому неспокійному світі. Вона мовчала про це, навіть від нас, доки не відчула, що більше не може приховувати цю радість і тривогу одночасно.

З того часу Кларіса змінилася — вже не та безтурботна дівчина, якою була раніше. Вона стала більш спокійною, врівноваженою, її очі засяяли особливим теплом і турботою. Вона почала готуватися до материнства з усією відповідальністю і любов’ю, що, здавалося, вона сама тепер зросла до цієї ролі.

Навіть у найскладніші моменти, коли сумніви і страхи намагалися проникнути в її душу, вона трималася і впевнено дивилася вперед. Я знала — вона буде чудовою мамою. Вона вже так сильно любила того маленького, ще ненародженого малюка, що це було видно в кожному її русі, в кожному слові.

Наша добра подруга Крістіна стала її порадницею і наставницею. Вона з радістю ділилася досвідом материнства, давала поради, які Кларіса уважно слухала і старанно записувала. Було видно, як їй це допомагає — набиратися впевненості і сили. І навіть я іноді прислухалася до їхніх розмов, думаючи, що колись і мені це стане у пригоді. Хто знає, що мене чекає у майбутньому? Поки що я могла лише уявляти цю роль, але відчувала, що колись настане і мій час.

А тим часом Оракул повідомив щасливій парі ще одну радісну новину — у них народиться син. Це було наче дарунок долі, знак нового початку для нашої родини. Кларіса і Ронан вже обрали для малюка ім’я — Аларік. Вони багато говорили про це ще до свого весілля, і тепер це ім’я набуло ще більшого значення, бо стало символом надії і продовження роду.

Ронан був неймовірно щасливий. Він мріяв про сина і з гордістю дивився на Кларісу, яка з кожним днем ставала все більш материнською. Вони обоє були готові прийняти цей новий виклик і радіти кожному дню, проведеному разом із майбутнім малюком. Ми теж часто обговорювали з Джейком наші мрії про дітей. Ми навіть придумали імена для них: якщо це буде хлопчик — Річард, якщо дівчинка — Дарсана. Джейкоб таємно мріє про донечку, яка стане його маленькою принцесою.

Щодо мене — я ще не могла уявити себе матір’ю, а іноді й дружиною, але з кожним днем мої почуття ставали глибшими і щирішими. Ми з Джейком були щасливі разом, і це відчуття давало мені силу йти вперед.

Нарешті настав день, коли Кларіса народила — вона подарувала світу неймовірно красивого хлопчика з великими, уважними блакитними очима, які здавалися немов дзеркалом душі. Цей колір очей був особливою рисою нашого роду Драгомірів, і я знала, що наша дитина обов’язково успадкує цю дивовижну рису.

Коли я вперше взяла маленького Аларіка на руки, моє серце просто розтануло від ніжності. Це було схоже на той момент, коли я тримала на руках сина Крістіни та Натаніеля — маленького Зака. Тепер я знала, як тримати дитину, як підтримувати її в безпеці і як наповнювати своє серце любов’ю, що росте безмежно.

— Він такий гарний, — прошепотіла я, дивлячись на малюка. — Кларісо, Ронане, ви зробили чудову роботу. Аларік — справжнє диво. Він неодмінно стане видатною особистістю.

— Звісно, це мій синочок, — з гордістю відповів Ронан, ніжно беручи його на руки. — На нього чекає велике майбутнє. Ми будемо підтримувати його завжди, крок за кроком. Разом — ми сила.

В цей момент я відчула дивне поєднання захоплення і страху. Десь глибоко в душі я хотіла так само — мати свою родину, любити і берегти маленьку людину, що залежить від мене. Але також розуміла, що це величезна відповідальність, і поки що я не була до цього готова. Коли ти час від часу граєшся з дітьми — це одне, а ось коли все твоє життя присвячене їм — зовсім інше. Та я знала: все прийде в свій час, і тоді я зможу стати найкращою матір’ю.

Ми всі разом вітали Кларісу і Ронана з народженням сина — це було справжнє свято для нашої великої родини і для всього королівства Валорії. Хоч він і не став спадкоємцем престолу, він був важливою частиною нашої династії. Джейкоб вже подарував малюкові титул лорда, а також частину земель, якими хлопчик колись мудро розпоряджатиметься. Маленький, але вже почесний — це неабияка честь для нього і великі сподівання для нас усіх.

Єдине, що нас дещо турбувало — це майбутнє навчання. Через те, що він народився пізніше за інших дітей у родині, йому доведеться чекати рік, щоб вступити до навчального закладу, де я тепер працюю. Але це дрібниці у порівнянні з тим, як важливо, щоб він був здоровий і щасливий. Батьки з таким захопленням дивилися на нього, що здавалося, вони не помічали нічого іншого навколо. Родина стала ще більшою, і хто знає, скільки радості і нових життів ще принесе нам майбутнє...