Глава 11

Коли Кларіса повідомила про те, що вона вагітна, Джейкоб був неймовірно радий за свою сестру. Якийсь час вони зберігали це в таємниці, адже хотіли бути впевнені, що з дитиною все добре. Однак дівчина не витримала, і вже згодом все розповіла нам. Все ж вона дуже змінилася з того часу, як померли її батьки. Вона стала більш спокійною та турботливою, і тепер абсолютно готовою до материнства. Я була впевнена, що Клариса буде просто чудовою мамою, адже вона вже так сильно любила свого майбутнього малюка. Хто би міг подумати, що все складеться саме так. Крістіна давала їй поради, які вона з готовністю слухала та запам'ятовувала. Думаю, що і мені це в майбутньому знадобиться.                                                                                                                                                        

Оракул ж повідомив щасливій парі, що в них народиться син. І вони вже навіть обрали йому ім'я - Аларік. Насправді про імена вони говорили ще до свого весілля, от їм зараз і знадобилося. Ронан був неймовірно радий, адже він хотів сина. Ми ж теж часто говорили про дітей, особливо про імена. Якщо буде хлопчик, то ми його назвемо Річард. А як дівчинка - то Дарсана. Джейкоб мріє саме про донечку, аби вона була татовою принцесою. От тільки я ще навіть уявити себе в ролі матері не могла. Насправді я і в ролі дружини то погано себе уявляла, але все ж складалося якомога краще. Ми були щасливими з Джейком.                                                                                                                                                             

І от настав час, коли Кларіса народила дуже гарного хлопчика. Він уважно спостерігав за всім своїми великими блакитними очима, намагаючись швидше зрозуміти цей світ. Колір - це особливість Драгомірів. А значить і наша дитина їх успадкує. І коли я взяла його на руки, то моє серце просто розтануло. Так само, як коли я взяла маленького сина Крістіни та Натаніеля, Зака, на руки. Тепер хоча б я вмію правильно тримати.                                                                                                                         

- Він такий гарний. - прошепотіла я. - Кларісо, Ронане, ви молодці. Аларік і справді неймовірний. Він точно буде видатним.                                                                                                                                        

- Ще би, це ж мій синочок. - з гордістю сказав чоловік, беручи його на руки. - На нього чекає величне майбутнє. І ми допоможемо йому з цим, адже завжди будемо поруч. - Ронан обійняв свою дружину. - Всі разом.                                                                                                                                                          

А я почала розуміти, що десь в глибині душі хотіла би так само. Так, я ще досі не знала як поводитися з малими дітьми. Одна справа, коли ти з ними трохи бавишся, а інша - колись весь час присвячуєш. Дитина це дуже велика відповідальність, і я поки себе не дуже добре уявляю в ролі матері. Але ж на все свій час...                                                                                                                                                       

Ми вітали молоду пару з такою подією, адже це і справді просто чудове свято, яке вшановували в кожному куточку Валорії. Так, народився не спадкоємець престолу, однак представник королівської родини. Джейкоб ж подарував йому титул лорда та деякі землі, якими він буде мудро розпоряджатися. Такий маленький, а вже такий поважний. Ще би, він ж носить почесне ім'я - Аларік Драгомір, лорд Мегреї та Сапсани. От тільки єдине з чим не пощастило, так це з майбутнім навчанням. Через те, що він народився пізніше, йому доведеться цілий рік чекати на тебе, аби потім вступити. Та головне, аби з ним було все добре, а решта то вже не важливо. Його ж батьки були так задоволені, що, здається, абсолютно не помічали нічого навколо. Тепер їх родина стала ще більшою. Хто знає, може з часом нас стане ще більше...