Кларіса

З того часу, як я вийшла заміж за Ронана, я вважала себе найщасливішою дівчиною на світі. Справді, в мене було просто неймовірне життя. Після смерті батьків та старшої сестри, я боялася, що вже ніколи не буду щасливою. Але все сталося саме так, як мені й хотілося. Мій чоловік просто обожнював мене, буквально носячи на руках. Живучи з ним вдвох, подалі від палацу, я забула про свою одержимість троном. Мені було байдуже вже на все, аби лише він був поряд. І це справді було чудово. Я була на своєму місці.                                                                                                                   

До того ж мій брат був просто неймовірним королем, і його обожнював народ. Та й Зоріна проявила себе лише з найкращої сторони. Все-таки дуже добре, що саме він і отримав трон. А тепер ще й в нього була дружина, яка кохала мого брата. Насправді вона робила його по-справжньому щасливим. І я була рада за нього. Він справді заслуговував на це. Та зараз я мала неймовірну новину для свого чоловіка, тому й чекала часу, коли він прийде з роботу. Попри усі наші хвилювання, Джейкоб запропонував Ронану роботу королівського радника з фінансових питань. І в нього досить непогано виходило. А от я досі мала статус принцеси, який збережу до кінця свого життя. За пів години Ронан повернувся додому, а я вся сяяла від щастя. Помітивши, що в мене дуже дивний настрій, він одразу ж підійшов до мене та поцілував. Так, деякий час я думала, що він зі мною лише через те, що я маю королівський статус. Однак чоловік мене і справді кохав. І це було взаємно.                             

- Ти в порядку? - сказав чоловік. - Виглядаєш якось дивно. Щось сталося? 

- Так, коханий, я в порядку. Навіть все ще краще, ніж мало би бути. - я не могла перестати посміхатися. - В мене для тебе є новина. Дуже хороша новина.                                                       

Він ж лише завмер, очікуючи, що я йому скажу. Я бачила хвилювання в очах чоловіка. Звичайно, він хвилювався, що зі мною може бути щось не так. Проте все було просто чудово. Я знаю, що він давно мріє про те, аби це сталося. А я ж спеціально тягнула час, мучаючи його. Але я вже й сама не витримувала.                                                                                                                                                 

- Загалом, я себе не дуже погано почувала. І це було дивно, адже вампіри ніколи не хворіють. Тому і звернулася до провидиці. Вона ж в таких справах розбирається. Загалом... - я набралася сміливості та промовила. - Ронане, в нас буде дитина...