Глава 6

Я досі не могла отямитися від того, що сталося. Це було схожим на якийсь дивний сон, від якого не хочеться прокидатися. Я погодилася вийти за короля Валорії, і одного разу почну правити разом з ним. Це усвідомити було ще важче, адже дружиною Джейкоба в якихось своїх мріях я все ж дозволяла собі бачити. Просто не віриться, невже це відбувається зі мною? Тепер стільки всього зміниться. Я більше не повернуся працювати в Варту. Тепер я захищатиму свій народ, проте інакше. Відтепер я маю готуватися до того, що буду правити королівством. І це важко прийняти для вампірши, що все життя мріяла стати воїном. На якусь мить мені просто здалося, що я мала подумати добре, однак я слухала лише своє серце. І воно мені підказувала, що я готувала провести все своє життя поруч з Джейкобом. І ми станемо справді щасливими.                                                                                                                       

На святкуванні в честь коронації нас порадували ще однією новиною, яка стала просто ідеальним продовженням цього божевільного дня. Крістіна вагітна, і Оракул передбачив, що у них буде син. Саме так, як і мріяв Натаніель. І нехай зараз було неспокійно через те, що на ангелів відкрито полювання, та все ж пара раділа скорому поповнення. Вони зможуть впоратися з усіма проблемами та вбережуть свого малюка. Він матиме просто чудових батьків, які його дуже любитимуть. Лише Пауелл досі не знайшов свого щастя, адже він не міг забути Крістіну. Хлопець продовжує її кохати, і навряд чи все так швидко пройде. От йому точно потрібно пережити це і рухатися далі. Але я впевнена, що в нього все буде добре. Це так дивно, адже пройшло так багато часу з нашого першого курсу. Я знала, що Академія змінить нас, але щоб настільки...                                                                                                  

А я була ніби десь за десятки світів звідси. Ніби на якомусь автоматі завершувала вечір, вислуховуючи всі привітання. Я хотіла якомога швидше опинитися подалі від усього цього шуму, аби трохи привести думки до ладу. Не могла повірити, що це не сон. Хоча, вампіри й не бачать їх. Але я справді виходжу заміж за чоловіка, який кохає мене всім серцем. Чоловіка, для якого я стала цілим світом. А я? Навіть не знаю, проте точно на шляху до цього. Можливо мої почуття і не такі сильні, однак вони ростуть з кожним днем. Одного дня я зможу сказати, що кохаю його так само сильно. Було якось страшно уявляти своє майбутнє з королем. Пам'ятаю, як ще не давно я думала про те, як тут змінила би все, якби була королевою. Що ж, тепер я маю таку можливість. Тепер в цьому палаці буде справжня родинна атмосфера.                                                                                                                                         

Коли всі розійшлися, ми з Джейкобом лишилися вдвох в кімнаті. Звичайно можна було би до весілля ночувати в різних, але хотілося провести час наодинці. Хоча якби я зараз пішла, впевнена, що Джейк би не сказав ні слова, адже був настільки щасливий після моєї згоди. Проте я вирішила залишитися. А я ж стояла перед дзеркалом, розглядаючи себе. Він підійшов ззаду, обережно доторкнувшись до плечей. Це було так не сміливо, але ніжно. Джейк до останнього сумнівався, що я справді могла погодитися.                                                                                                                                                    

- І що ти в мені знайшов? Чому ти бачиш в мені те, чого насправді немає? Я пам'ятаю твої слова про мене, але це не правда. Я сама звичайна. Можливо чимось навіть гірша за інших. - не розуміла я. - Ти би міг обрати будь-яка. Кожна вільна дівчина в тій кімнаті на коронації мріяла стати твоєю дружиною та королевою. А скільки їх у Валорії...                                                                                                                  

- Але не ти. Тобі це зовсім не потрібно. І ти бачиш в мені не короля, а простого хлопця, який вміє помилятися. Я знаю, що ти маєш почуття до мене. І вони були б навіть якби я був простим хлопцем. - посміхнувся він. - І це робить тебе ще більш особливою, Зоріно. Я кохаю тебе, і для цього немає причин чи пояснення. Ти не схожа на всіх тих дівчат, що оточують мене. Сильна, хоробра, смілива. Саме такою має бути королева.                                                                                                                       

- І твоя дружина. - відповіла я.                                                                                                                         

- Так, це набагато небезпечніше. Моя дружина має ще й впоратися з тими, хто не одразу пробачить те, що я обрав не їх. Але все налагодиться, одразу ж після нашого весілля. - він обережно поцілував мене у шию. - Зоріна Драгомір, як на мене дуже гарно звучить. Владно. А ще тобі це так сильно пасує, моє прізвище. Впевнений, ти досить швидко до всього звикнеш. - але в той же момент Джейк став більше серйозним. - Ти ж точно хочеш вийти за мене заміж? Чи це лише тому, що я запропонував тобі на очах стількох людей? Просто про це я якось не подумав. І якщо ти захочеш відмовитися, то я все зрозумію. - який же він милий, коли хвилюється.                                                                                                             

Я бачила, що Джейкоб і справді боїться, що я можу відмовитися. Могутній король, що володіє чотирма стихіями, а хвилюється через такі дрібниці. Повільно я розстібнула застіжку на сукні, спустивши її до землі. Я просто вирішила віддатися порив. Так, він вперше бачив мене в такому вигляді. І я знала, чого він саме хотів. А я ж цього хотіла не менше. Тому, підійшла та поцілувала. Ніжно, проте в той же час владно.                                                                                                                                                                 

- Думаю, це і є відповідь на твоє питання. - посміхнулася я, притягуючи його ще ближче до себе. - Я справді хочу бути твоєю дружиною. Можливо зараз я не можу сказати, що кохаю тебе. Але на шляху до цього.