Глава 5

Так, мені зараз почулося чи що? Ні, це точно якісь слухові галюцинації. Або все вже завершилося, і я зараз сплю. Однак ні, я все ще була тут, на коронації. Тільки що Джейкоб Драгомір, новий король Валорії зробив мені пропозицію? Він хоче, аби я стала його дружиною? Та ні, яке почулося. Це точно сон. Хоча вампіри й не сплять. На галюцинацію теж не схоже. А може він просто жартував. Хоча, в останньому я точно сумніваюся.                                                                                                                     

Та Джейкоб уважно дивився на мене, чекаючи відповідь. А я і сама не знала, що йому зараз відповісти. Це стало такою несподіванкою, адже я уявлення не мала, що він задумав. Ще кілька годин тому я думала про те, що з часом він знайде ту, що стане гідною королевою. А я повернуся до роботи в Варті або поїду з Валорії на якийсь час. Та тепер все змінилося. Моє життя вже не буде колишнім, яка б відповідь не була. І в той же момент сотні здивованих поглядів були спрямовані на мене. Деякі з заздрістю, інші з щирим нерозумінням, а Кларіса з відвертою ненавистю. Вони не розуміли, чому Джейкоб Драгомір, король Валорії, обрав саме мене. Я простий воїн, хоча і одна з найкращих в усіх тридцяти п'яти світів. Лише мої друзі та дід, здавалося би, були по-справжньому щасливі. Можливо вони навіть чекали цього. А я ж стояла розгублена, адже просто не знала, що я маю з усім цим тепер робити. До мене одразу підійшов якийсь чоловік, один з Ради вампірів, та взявши за руку, підвів до короля.                                                                                                                                                                

І от я стою навпроти цих очей, думаючи, що мені відповісти. Чи хочу я вийти заміж за Джейка? Ні, я справді почала закохуватися в нього. Ці почуття були незнайомими для мене, однак я вже точно знала, що вони досить сильні. Але ж цього не достатньо, аби прожити вічність разом, чи не так? Та й ми не зустрічалися, його взагалі два роки не було тут. Він поїхав лише тому, що я його попросила. Він завжди робив все, аби я була щасливою. Та в кохання Джейкоба я вірю точно. А ще це хлопець, через якого померли мої батьки. Ні, нагадала собі я, він вже давно не та дитина, що через власну примху втекла від тих, хто захищав його. Я його пробачила майже одразу після його від'їзду, однак гордість не давала це визнати. Але є найголовніше питання - чи готова я стати дружиною, а тим паче королевою країни? Мене не готували до престолу, але і його теж. Я дивилася в ці очі, які очікували на мою відповідь. Суміш хвилювання, страху та надії проскочила в них. Джейкоб повільно опустився на одне коліно, протягнувши мені неймовірну каблучку з маленьким рубіном. Що ж, він дуже добре знав, що мені подобається.                                                                                                                                                      

- Зоріно, я не хочу тебе змушувати, та й ти можеш не відповідати одразу. Нам поспішати нікуди, і тобі може знадобитися час. Навіть якщо ти не погодишся, я прийму це. - він посміхнувся. - Адже хочу, аби ти була щаслива. Це для мене найголовніше.                                                                                              

Та з ким же я буду щаслива? Мама, та й дід, мені завжди казали, що я маю слухатися своє серце, лише воно скаже правду. Я ж зараз не могла нічого усвідомити, адже від самого приїзду Джейка, не дивлячись на трагедію родини Драгомір, я мріяла лише про одне. Що ж, тоді так і зробимо. І зараз воно кричало, заглушуючи голос розуму.                                                                                                                

- Так, Джейкобе Драгомір. - відповіла я голосом, що тремтів. - Я згідна стати твоєю дружиною. І мені не потрібен час, аби подумати.                                                                                                                            

Він обережно вдягнув обручку мені на палець, від чого я просто на мить забула як рухатися. А потім підняв та закружляв у повітрі. А я ще досі не могла отямитися від того, що щойно сталося. Я офіційно дала згоду на одруження, та ще й з королем. До такого мене в Академії Непростих не готували. Я оглянула інших дівчат. Після моєї згоди їх настрій змінився. Тепер вони були раді, що країна скоро отримає королеву. І хоча в багатьох ще відчувався сум, та вони звикнуть. Все ж ми вампіри, для нас народ має дуже важливе значення.                                                                                                              

- Ти справді хочеш цього? - прошепотів він. - Вибач, я так не очікувано запропонував. Але насправді готувався до цього вже давно.                                                                                                                        

І хоч ми і в приміщенні, що наповнено вампірами, я була впевнена, що нас ніхто не почув. От і магія повітря в дії. Все ж корисно мати такий дар. А мені ще доведеться звикати до нього, адже ми скоро одружимося. Але чи справді це те, чого я хочу зараз? Хоча навіть не варто ставити це питання, адже я і так знаю відповідь.                                                                                                                                        

- Так, хочу. - відповіла я та поцілувала його на очах усіх присутніх. - Навіть більше, ніж я могла собі уявити.                                                                                                                                                                 

Тепер зрозуміло, що хоч я і виділялася серед усіх, була місцями грубою, не хотіла навіть говорити з ним, та все ж Джейкоб Драгомір обрав мене. Він кохав мене, і був готовий чекати, доки я не пробачу його. Та зараз ми були разом, і скоро одружимося. І нехай я ще не звикла до свого статусу, та я впораюся з усім...