Глава 4

Ось і настав день коронації Джейкоба, а я досі не могла відійти від того, що сталося тоді на даху. Я постійно прокручувала в голові наш поцілунок, адже він щось змінив в мені. Я не розуміла ні своїх почуттів, ні те, що між нами відбувається. І нехай вже пройшло кілька днів, та я свідомо уникала хлопця, намагаючись привести свої думки до ладу. Мені і справді потрібен час, аби звикнути до всього. Варто пам'ятати, що він знайде собі іншу, більш гідну дівчину на роль королеви. Вона має бути якоюсь придворною, слабкою та тендітною, а вже точно не воїном. Майбутня обраниця має бути знайомою з тонкощами управління країною. Та чому ж при думці про те, як він цілуватиме іншу, мені хочеться когось придушити?                                                                                                                                        

Сьогодні я вирішила, що якщо і вдягати сукню, то точно не з нинішньої моди. Я любила плаття, і вони мені дуже пасували. Навіть під час роботи у Варті я знаходила можливість, аби вдягнути його. Проте обирала я те, що мені подобалося, а не було зараз чи не в кожної дівчини. Тому і зупинила свій вибір на тому, що купила минулого року у Андрасі, проте так і не було можливості вийти в ньому кудись. Це було довге чорне плаття з рукавами, що дуже вигідно підкреслювало фігуру. А ще й відкрита спина та тоненький пояс, що виділяв талію, мені неймовірно пасували. Волосся ж я розпустила та перекинула на один бік, відкриваючи шию, від чого вона здавалася довшою. Масивні сережки, яскравий макіяж, червоні губи та кулон довершували образ. Але не варто забувати хто я, тому під сукнею дуже добре кріпився ножик, в кулоні була смертельна отрута, а сережки легко можна було в когось запустити та добре поранити. Я не була схожою на милу дівчину, яка сьогодні збирається завойовувати увагу принца. Скоріше та, що прийшла зруйнувати свято. Але мені байдуже на думку інших. Я собі подобалася, і це найголовніше.                                                                                                                      

І я вгадала, серед усіх незаміжніх дівчат саме я виділялася. Ще би, всі такі милі та невинні, старалися показати саме сучасну моду. Їм було важливий образ, який вони створювали для інших. До того ж зараз популярні були сукні світлого кольору без бретельок, з пишною спідницею. Проте виглядало це так комічно. Навіщо взагалі робити так, як має бути? Краще слідувати власним бажанням. І поки ми стояли, інші дівчата перешіптувалися та поглядали на мене. З давніх давен існувала традиція у Валорії. При коронації монарха, що зараз не перебував у шлюбі, усі вампіри протилежної статі мали стояти в іншому місці, аби принц та принцеса могли придивитися собі майбутнього супутника життя. Після коронації когось з них запрошували якийсь час провести в палаці, аби вони познайомилися ближче. Але шлюби по домовленості припинилися, та традиція залишилася. Раніше одразу ж і оголошували нареченого чи наречену. І саме на коронації мати Джейкоба й зустріла свого майбутнього чоловіка.                                                                                                                                                             

Насправді, я би краще стояла біля Крістіни та Натаніеля, але такі правила. З друзями мені було комфортніше, та це ж не від мене залежить. Не переживайте дівчата, я не претендую на принца. Однак вони ж зовсім його не знають. Джейкоб не дивиться на усю цю показушність. Він шукатиме щось справжнє. Але почалася коронація, і запанувала тиша. Проте все було досить стандартно, хоча я й ніколи не була раніше на таких святах. Джейкоб мав схилити голову перед родинним гербом Драгомірів. Згідно з правилами коронацію мав проводити король чи королева. Але в даному випадку це не можливо, тому коронацію провела єдина жива родичка - Кларіса. Дівчина світилась від щастя. Їй вже було байдуже на трон, адже поруч був коханий хлопець та брат. І все було так гарно, та й виглядав Джейк неймовірно. Але от корона робила його якимось більш суворішим. На щастя, він не буде носити її. Справжній правитель, який прославить Валорію. Але настала черга промови нового короля. І я вже очікувала на неї. Джейкоб завжди вмів гарно говорити.                                                                               

- Доброго дня. По-перше, я дуже радий, що ви тут зараз зібралися. На жаль, не найкращий випадок призвів до того, що саме я став королем. Я і не готувався до цього Та все ж обіцяю правити гідно. Я би хотів, аби ви пам'ятали моїх батьків та принцесу Еланію, адже вони справді цього заслуговують. Заради них я постараюсь зробити усе, аби призвести нашу країну до ще більшої величі. - він видихнув, ніби набираючись сміливості. - Якщо ви пам'ятаєте, колись була традиція, згідно з якої в цей день король міг попросити руки в дівчини, яка йому сподобалася. Знаю, що це вже давно змінилось. Але є та, хто вкрала моє серце з самого першого дня знайомства. І лише її я хотів би бачити в якості королеви. Тому, - усі завмерли в очікуванні. - Зоріно Варлок, чи згідна ти стати моєю дружиною та королевою мого серця?