Глава 3

До коронації Джейкоба залишалися лічені дні, і я бачила, що хлопцю досить важко з усім цим впоратися. Це й не дивно, адже тут стільки всього відбулося. А його ще й два роки тут не було. Тому, я завжди була поряд з ним, намагаючись підтримати. Це все, що я могла зробити. І сама й не помітила, як почала закохуватися в нього. Хоча, мені здається, що це сталося вже досить давно. Просто довгий час я не хотіла собі в цьому зізнаватися. Та тепер просто уявлення не мала, що робити з цим новим відкриттям.                                                                                                                                                        

Натаніель, Крістіна та Пауелл отримали роботу в палаці, тому ми досить часто бачилися. Джейк хотів мати біля себе тих, кому він довіряв. Нат та Кріс жили окремо, адже пів року тому вони одружилися. І я була так рада за них, думаю, що скоро справа і до дітей дійде, адже вони обидва цього дуже хотіли. Але зараз хтось відкрив полювання на ангелів, тому це було проблематично. Король якраз намагався боротися з винищенням, але просто не встиг нічого зробити. Саме через це його і вбили, бо комусь це дуже не вигідно. Зараз ведеться розслідування їх загибелі, а кілька днів тому відбулося офіційне прощання. Прямих винних судили одразу, проте зараз шукають замовників. До речі це був єдиний раз, коли я бачила принцесу Кларісу. Зараз вона, разом зі своїм нареченим, Ронаном Вествудом, проживає в родинному маєтку, який їй подарували ще дуже давно. Вони готуються до власного весілля, яке зовсім скоро. І це на краще, адже я їй не дуже подобалася.                                                                       

Вже була глибока ніч, і я стояла біля однієї із палацових шпиль на даху, та дихала повітрям. Тут так тихо та спокійно. Інколи це місце просто дратувало мене, адже тут не відчувається родинного затишку. І я не знаю з чим це пов'язано. Хоча Драгоміри були досить дружніми, проте вони не проводили так багато часу разом. Якби тут жила я, все було би по-іншому. Ми би створили тут справжній дім, куди хотілося повертатися кожного разу. Хоча, може скоро Джейкоб знайде собі дружину і вона наведе тут лад. Але чому ця думка мене неабияк дратувала? Я навіть не знаю, адже Джейк викликає в мені незрозумілі відчуття. Проте з цим же треба змиритися, бо одного разу він таки одружиться. А я продовжу жити далі.                                                                                                                                       

- Я теж люблю сюди приходити. - різко з'явився Джейкоб. - Це місце і справді дуже особливе. Я навіть скучив за ним.                                                                                                                                                  

Ні, я розумію, що він от от стане королем, але так лякати дівчат не можна. Тим паче, хоч я і вампір, але через його дар він міг з'являтися ось так безшумно. Просто пощастило, що зараз мої інстинкти не спрацювали, і я спокійно відреагувала на його появу. Інакше Валорія знову би втратила короля. Сумніваюся. що тоді би ми впоралися.                                                                                                           

- Не варто так робити з одним із найсмертоносніших воїнів. Я могла б знести тобі голову. - спокійно сказала я. - А ти знаєш, що з таким пораненням навіть вампіри не здатні прожити. На майбутнє, так більше не роби.                                                                                                                                                

- Мене таким не злякаєш. Я знав, що буду в абсолютній безпеці з тобою. - посміхнувся він. - Ти би ніколи не зашкодила мені, Зоріна. Не в твоєму характері. - а тут він має рацію. - До того ж, хто тоді займе трон? Кларіса не дуже добре впоралася би з цим. Тому краще мене берегти, адже я маю великі плани на наше майбутнє. - а ось це вже і справді цікаво. - Валорії потрібна королева, але не така як моя сестра.                                                                                                                                                        

- А яка? - не втрималася я.                                                                                                                            

- Наприклад, така як ти. Смілива дівчина, що завжди ставила інтереси народу вище власних. Яка би розуміла, що їм потрібна. Королева, що не намагалася здавати краще, ніж вона є. Взагалі це досить важко пояснити, проте я вже бачу ідеальну кандидатуру на цю роль. - просто відповів Джейк. - Ти була б прекрасною королевою, ти знаєш про це? - посміхнувся я. - Народ вже тебе любить, і якби то посіла трон, то всі були би дуже щасливими. Ти дуже смілива, розумна та просто найпрекрасніша жінка, яку я знаю. Ти варта всіх скарбів, що є в наших світах. Бачити тебе поряд - моя найбільш нездійсненна мрія, Зоріно. На це я вже навіть не сподіваюся, адже ти не подивишся на мене, хоча я і скоро стану королем.                                                                                                                                                              

Ці слова мене і справді вразили. Невже в його очах я і справді та, що варта стількох скарбів? Важко це все зараз усвідомити. Як і те, що відбувається в середині мене. Не знаю, що на мене найшло, та ще й так різко, однак я притягнула його до себе та поцілувала. Довго ж я хотіла це зробити, ще з часу навчання у Академії. А після того нашого поцілунку він ні на день не полишав моїх думок. І байдуже, що його слова, можливо, нічого не значили насправді, і він знайде собі іншу. Ту, що буде більш гідною кандидатурою на роль його дружини та королеви. Але зараз я хотіла цього. Тому, просто віддалася пориву...