Глава 2

Джейкоб попросив разом з ним повернутися в палац, адже йому було важко знаходитися там одному. І я просто не змогла йому відмовити, адже дуже добре пам'ятала як це, втратити батьків. Джейк був просто знищений з середини, і зараз жодні слова просто не допоможуть йому. Все, що я можу - це просто підтримувати його. Важко було досі усвідомити, що їх більше немає. Ми і справді непогано спілкувались з Еланією. А тепер...                                                                                                                 

Джейкобу було ще важче, бо в нього ще й померла старша сестра, і тепер він стане королем. А я не думаю, що Джейка до цього готували цьому з самого дитинства. Він збирався самостійно обрати своє майбутнє, і йому навіть подобалося викладати. Можливо з часом він би повернувся в Валорію і продовжував викладати в Академії Непростих. Ні, він закінчив Королівську Академію, тому якесь уявлення має. Та все одно це зовсім по-іншому. Морально дуже важко. Палац зовсім не змінився за ті два роки, які Джейка не було тут. На скільки я знаю, навіть в його кімнаті продовжували прибирати. Але я намагалась якомога рідше бувати в цьому місці. Навіть коли Варта мала би з'являтися через роботу, в мене виходило оминати його. Тут все нагадувало про Джейка якимось чином. Починаючи від його портретів, до простої згадки. А я ж так і не могла розібратися в своїх почуттях до нього. Та зараз це не важливо.                                                                                                                                                            

- Джейкобе, нарешті ти приїхав.                                                                                                                        

Обернувшись, я побачила заплакану Кларісу, яка одразу ж кинулась в обійми старшого брата. Я ще ніколи не бачила її в такому стані. От цю вампіршу я би воліла взагалі ніколи не бачити, та зараз ніхто не питає моєї думки. Та й краще взагалі мовчати, адже усі зараз ми маємо спільне горе, а їм ще важче. Все ж, на мить, дівчина забула про свою зверхність, адже горе знищувало її з середини. Для неї здійснився найгірший кошмар. Я пам'ятаю, що Кларіса завжди мріяла про трон та хотіла бути королевою, і можна було б подумати, що вона це все підлаштувала. Але я знаю Драгомірів, жоден на таке би не зважився. При всій моїй не любові до Кларіси, я їй справді зараз співчувала. Вони залишилися лише вдвох.                                                                                                                                  

- Це так жахливо. Мені досі здається, що відкриються двері та я побачу їх. Але ні... - продовжувала ридати вона. - Мама... Тато... Еланія... Просто не можу повірити, що їх більше немає. - голос дівчини зірвався. - Як добре, що хоч ти лишився. Як тепер ми будемо? Як жити в цьому палаці? Я цього просто не витримаю.                                                                                                                                                      

Джейкоб ж почав щось заспокійливо шепотіти, відводячи її все далі. А я стояла посеред зали, не знаючи, що мені робити. Для чого я взагалі сюди прийшла? Просто підтримати хлопця? А сенс? Але він залишається сильним заради сестри. Та важко уявити, що насправді відбувається в його душі. Можливо, краще повернутися додому, де я зможу побути наодинці зі своїми думками. Ті відчуття, які сколихнулися в мені при обіймах, дуже сильно лякали. Невже я закохана в Джейкоба? Я ж згадувала усі ці два роки про нього. Думала, а що було б, якщо він би залишився. Але це ж має відбуватися інакше. І тільки я прийняла рішення піти, як побачила Джейка, що швидко біг до мене. Таки не забув. Хоча, може попросить піти...                                                                                                                             

- Зоріно, вибач мене, що ось так залишив тебе саму. - почав він. - Я просто мав відвести Кларісу в її кімнату, адже сестра просто не дійшла би самостійно. Зараз вона зі своїм хлопцем. Хоча він не дуже мені подобається, та якраз вчасно. - Джейкоб важко видихнув. - Сподіваюся, він зможе її заспокоїти, бо я хвилююся за неї. А мені потрібна твоя допомога, адже я не впевнений, що зможу впоратися з усім цим.                                                                                                                                                                   

Якщо я погоджуся, то нам доведеться багато часу проводити разом. А я не впевнена, що мені потрібно це. Дуже великий ризик закохатися. Але зараз я маю думати не лише про себе. Джейк втратив родину, і тепер має прийняти управління цілою країною в свої руки. Йому потрібна допомога. Але чи зможу я бути поруч з ним, не піддаючись почуттям. Та все ж я маю зробити вибір.                                                  

- Добре. - врешті відповіла я. - Я буду поруч з тобою.                                                                                     

Тепер дороги назад вже не було, адже я прив'язала себе до Джейкоба Драгоміра. І чим це все закінчиться...