Глава 18

Що? Я досі не могла отямитися після того, що дізналася. Невже Джейкоб щось приховує від мене? Було важко це все усвідомити. Хлопець стільки мені не розповів. Ще й якось причетний до смерті моїх батьків. Та Баррі ж може брехати. Я би не стала йому довіряти. Але те, що Джейк не зронив ні слова, давало зрозуміти - він каже правду. Лють засліпила мене, але дуже швидко вступилася місцем сльозам. Треба стримуватися, адже ніхто не має побачити мою слабкість. Мені важко було жити без батьків. В той час як всі розповідали про милі родинні вечори, в мене був лише дід. Я ж навіть не могла бути на святах, що влаштовувала родина Натаніеля. Як тільки бачила це затишок... Але в мене ніколи саме такого не буде, на весіллі, якщо я колись таки вийду заміж, доведеться відмовитися від частини традицій. Але якщо Джейк справді причетний до того, що я залишилася сама... Це занадто складно для мене.                                                                                                                                                          

Тому, ледве дочекавшись, поки прийде зміна для слідкування за злочинцем, я миттю вилетіла звідти. Не можу більше знаходитися серед всього цього. І лише вже на подвір'ї мене наздогнав Джейкоб. А я не могла себе контролювати. Невже він справді обманював? Я не хотіла вірити в це. Нехай там що, але я маю таки дізнатися правду. Та чи готова я до цього? Вже краще нехай буде повна картина, ніж жити в ілюзіях. Я бачила, що в його очах стояв сум, адже він просто не міг вгадати мою реакцію. Але я і сама її не розуміла.                                                                                                                                           

- Добре, скажи мені, слова Баррі були правдою? Тоді він сказав, що ти причетний до їх смерті. І зараз я починаю розуміти, що він мав рацію. Значить ти знаєш як померли мої батьки? - я говорила, на диво, спокійно.                                                                                                                                                              

- Так. - тихо сказав він. - Я знаю більше, ніж мені хотілося би.                                                                      

Треба себе стримувати, аби зараз не зірватися прямо тут. Я боюся за те, що можу зробити йому в пориві гніву. Я маю почути всю історію, а тоді вже приймати якесь рішення. Хоча, здається, вже очевидно яким воно буде. Я присіла на лавочку, знаком показавши йому зробити те саме. Так мені буде спокійніше. Хлопець підкорився, та мовчки опустився поряд. Було видно, що йому важко, однак я не стала його жаліти. А тоді Джейк вже почав говорити.                                                                            

- Ти ж знаєш, що твої батьки обидва були Непростими? Одними з найкращих воїнів у Валорії. Хоча, про що я питаю. Ти ж так схожа на них, особливо на маму. - він сумно посміхнувся. - Я був дуже норовливою дитиною. І вони мали супроводжувати мене до столиці Катарії, де був мій вчитель, який мав показати тонкощі магії. Сама розумієш, що важко контролювати усі чотири стихії. - але зараз мені було не до того. - Тоді якраз почалися заворушення з Легіоном, тому кожен представник королівської родини був у небезпеці. Але я цього не розумів. Можна було би списати все на те, що я був дитиною. Проте, ні, я все усвідомлював. В найближчому ж місті по дорозі я втік. Ми мали деякі справи у Ардарії, та я не хотів бути під постійним наглядом. Я хотів свободу, адже вважав себе вже таким дорослим. І мене схопили. Якби не твої батьки, я би помер того ж дня. - Джейкоб намагався уникати мого погляду. - Допомога зовсім трохи не встигла. Ліам ще тримався з останніх сил, та все ж не вдалося його врятувати. Навіть вампіри помирають. Твої батьки були героями, що не думаючи віддали своє життя за мене. Останні слова твоєї мами були про те, що моя родина має потурбуватися про тебе, Зоріно. - з очей полилися сльози, і я не могла вже їх контролювати. - Тоді, Маркус вирішив змінити історію для всіх, аби не виставляти мене винним. Та й тобі було б легше. Дід не хотів, аби ти виросла із ненавистю до мене.                                                                                                                                                              

Я навіть не знала, що йому сказати, адже біль був занадто сильним. Хотілося кричати, та я намагалася стримати себе. Десь моя підсвідомість говорила про те, що він не винний, бо був лише маленькою дитиною. Та з іншого боку, якби не його витівка, мої батьки були би зараз поряд. І це саме те, що я не можу зараз прийняти. Тому, я просто встала та пішла від нього. Адже зараз я точно не готова говорити з Джейком...