Глава 17

До самої ночі Баррі не проронив ні слова, лише весь час дивився на мене так, ніби знає. Вже друге зі мною стається таке, що дуже сильно напружувало. Ми точно з ним не знайомі, однак в нього була інша думка. І це по-справжньому лякало, адже таке відчуття, ніби я теж маю його пам'ятати. От тільки я старалась напружити свою пам'ять. І хоч ми й знаємо про все з самого раннього дитинства, в мене так й не вийшло. Можливо, розум просто вирішив зіграти зі мною злий жарт. Або щось тут точно не так. І я ставлю на друге.                                                                                                                                              

- Ти мене так і не згадала? - раптово розсміявся він. - Хоча, маю зізнатися, я не одразу зрозумів, що це саме ти.                                                                                                                                                               

Це змусило Джейкоба випрямитись та посунутися ближче до мене, готуючись в будь-який момент захищатися. Подивилась би як Баррі нападе під відьомським закляттям. Та все ж хлопець хотів бути готовим до всього. Але щось мені підказувало, що за цим рухом ховається дещо інше. Ніби Джейк не хотів, аби хлопець продовжував говорити. Зараз я бачила, що якесь впізнання проскочило і в його очах.                                                                                                                                                                  

- Це дуже дивно, адже я добре пам'ятаю тебе, Зоріно Варлок. А особливо те, як ми вбивали твоїх батьків. - промовив він. - Я ж приходив до вас з дідусем наступного дня. Саме ми принесли вам цю звістку.                                                                                                                                                             

Ось тепер я його згадала. Ця жорстока посмішка, фальшиві слова співчуття та холод в очах. Баррі Уолтерс знищив мою родину. Ці слова ніби засліпили мене, адже я хотіла просто вбити цього вампіра. І байдуже, що він міг просто збрехати, але хлопець знав про моїх батьків. Він сказав моє ім'я, та й моє передчуття говорило, що це все правда. І тільки я рвонулась, аби нанести удар, як сильні руки втримали мене. Це був Джейкоб. І при бажанні я би могла звільнитися, проте це якось заспокоювало мене. В іншому випадку навіть би злякало те, як він діє на мене. Проте зараз не до того. Але я не могла утамувати злість. Переді мною той, хто вбив моїх батьків. І це йому не минеться. Однак потрібно дізнатися більше, адже він може дати якусь корисну інформацію. Тому, опанувавши себе, я промовила:                                                                                                                                                     

- Тобто ти винен в смерті моїх батьків? Як саме це все відбувалося? - важко було контролювати себе. - Тобі ж буде краще, якщо ти зараз розкажеш правду. Повір, ця в'язниця тобі покажеться місцем для відпочинку.                                                                                                                                                          

- А що мені за це буде, якщо я все ж повідаю вам свою історію? - він посміхнувся розбитими губами. - Невже відпустите?                                                                                                                                            

- Вб'ємо швидко та з мінімальними стражданнями. І ти не доберешся до королівської в'язниці у Валорії. Думаю, чув, що там роблять з такими як ти? Ще й за такий злочин. - відрізала я. - До того ж ти не у вигідному положенні. Чи може нам покликати ангела, аби все дізнатися? Повір, це цілком можливо. З твоєю згодою чи без, але правда в нас буде.                                                                                               

- Ти блефуєш? - невже в його очах проскочив страх. - Ангелів не залишилося. Їх всіх знищили ще кілька років тому.                                                                                                                                                          

На цей раз прийшла моя черга посміхатися. Всі ми знали, що ангели можуть зазирнути в душу будь-кого і вивідати правду. І байдуже чи хоче цього ця людина чи ні. Згода тут не потрібна. Але, судячи з розповідей очевидців, цей неймовірно боляче. Відчуття, ніби все в середині вивертають на зовні, а ось повертають на інше місце. І якщо не правильно все зробити, можна просто спалити тіло. І я не була впевнена, що Крістіна колись робила це, та все ж я маю ризикнути. Мені було байдуже на те, чи виживе Баррі. Якось дід мені розказував, що його несправедливо звинуватили у державній зраді, і тоді він погодився на випробування душею. Було неймовірно боляче, ще й таке відчуття, ніби все тіло розриває на шматочки. Але я дуже хочу дізнатися правду. Тому я говорила абсолютно серйозно. Якщо він буде мовчати, я покличу Крістіну.                                                                                                               

- Ні, в нас є знайомий ангел, що одразу ж може нагадати тобі усе, що ти так вміло забув. - відповіла я. - І повір, знадобиться зовсім мало часу. Але я не гарантую, що ти виживеш. Смерть буде жахливою. В нестерпних муках. Просто уяви, що останні хвилини свого життя ти мріятимеш про те, аби все швидше закінчилося.                                                                                                                                                       

Так, я знаю, що це жорстоко. Навіть мені було не приємно від тих слів, що я зараз говорила. Проте, я ж майбутній воїн. А ми завжди шукаємо найкращий спосіб отримання того, чого бажаємо. Треба звикати, що моє життя буде складатися от з таких моментів, адже ніхто не знає, що на нас чекатиме в майбутньому і які завдання будуть.